Гетьмани України і кошові отамани Запорозької Січі
- Автор: Апанович Елена Михайловна
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Либідь
- ISBN: 5-325-00062-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Гетьмани України і кошові отамани Запорозької Січі». Краткое содержание книги:
Для істориків, краєзнавців, усіх, хто цікавиться вітчизняною історією.
Вердум також зафіксував у своєму щоденникові, що Ханенко, почувши про Дорошенкові пропозиції щодо підданства України Польщі (насправді це був дипломатичний хід), відверто заявив про свою готовність уступити Дорошенкові гетьманську булаву, аби тільки він звільнив Ханенкову дружину й старшого сина, та ще за умови, що король надасть Ханенкові коштів і володінь, щоб він міг прожити.
Можна вважати добрим порухом душі таке бажання Ханенка, коли ще й врахувати, що жадоба до влади була для нього понад усе. Він боровся за владу тільки заради влади. Ханенко ніколи не дбав про щастя та волю Вітчизни і, безперечно, відіграв негативну роль в історії України.
У вищезгадуваному універсалі Мазепа, засуджуючи Ханенка, подав узагальнюючий образ тих, «котрі бігали за владою», розпалювали міжусобну боротьбу й вели Україну до згуби. «Також і Ханенко, взявши нечинне і непорядно гетьманський титул, вніс поміж народ розрізнення. Був спершу притиснений в Умані облогою, а потім під Стеблевим, хоч мав при собі немало орд із мурзою Батирчею, втратив гармати й був упень розбитий та розпорошений тодішнім гетьманом Дорошенком. Ті названі й неназвані особи, яких тут не згадуємо, котрі бігали за владою, не тільки самі на собі й на помічниках своїх пізнали нещастя та занепад, але за той їхній вчинок немало потерпіла й Вітчизна Україна, край тогобічний. То коли люд за такими побудками хилявся туди чи сюди й не хотів заспокоїтися при своєму порядку, то всілякі війська, котрі переходили чи на поміч, чи для їхнього заспокоєння, не лише нищили той край, але й до решти розорили. І де бували людні міста, оздоблені Божими святинями, там тепер, за гріхи наші, пустеля і віднайшлося житло звірям. Від того не тільки кожний син своєї Вітчизни мусить точити з очей своїх сльози, але обійме жаль кожного доброго християнина. Хто ж бо віджалкує оту всього нашого народу невідшкодовну втрату».
Протягом кампанії 1671 р. найжорстокішими були бої за Брацлав і сильно укріплений Кальник. Брацлав — колишня столиця воєводства, великий торговельний центр, мав чотири церкви. Його мешканцями були переважно козаки. На високій горі над Бугом розташовувалося укріплене верхнє місто. Широкий став відділяв від нього нижнє місто, обведене земляним валом, сухим ровом і палісадами. 28 серпня до міста підійшли польські війська й розпочали воєнні дії. Козаки встигли замкнутися в місті, а татари стали обозом під охороною гармат. Собеський прагнув роз'єднати козаків і татар. Після невдалої спроби вигнати татар у поле, поляки спалили нижнє дерев'яне місто, а татар, які кинулися навмання тікати, знищили (полягло їх 500 чоловік, загинуло 3 тисячі коней). За рештою втікачів гналися аж до «дикого» степу.
Григорій Дорошенко замкнувся в Брацлаві з цілим Брацлавським полком, із сердюками й зі значною кількістю озброєних селян. Поляки нічого не могли з ними вдіяти, оскільки не мали ні піхоти, ні важкої артилерії для штурму і облоги. Собеський відступив до Бара, який став його головною базою. Звідти він керував менш масштабними операціями. Українське населення міст і містечок, хоч і піддавалося, але було вороже настроєне до поляків, котрі стинали голови депутатам, посланим на переговори до польського війська. Так було, наприклад, із мешканцями Ялова, населення якого чинило полякам розпачливий опір, але за шостим штурмом вони таки оволоділи містом і вирізали все населення, крім жінок та дівчат, яких поділили між собою.
Коли Ханенко з запорожцями прибув до Брацлава, той піддався їм, як і Ямпіль та Умань. Місцеві власті зазначали, що піддаються не полякам, а запорожцям. Польських залог козацька старшина намагалася не пускати. «Доволі того, — казали вони, — що ми вам кланяємось і беремо вашу протекцію, але залоги не приймемо». Собеський вдався до хитрощів. 12 жовтня за таємною домовленістю з Ханенком старшину виманили з міста, ніби на нараду, а тим часом польське військо захопило брами й після короткої сутички з козацькою вартою заволоділо містом. Собеський зізнався в листі, що захоплення цього майже неприступного замку було якимось чудом. Ханенко дуже каявся, що допоміг полякам опанувати містом. Його популярність серед козаків, і так не досить велика, зовсім підупала.