Пастка на дурнів
- Автор: Хеллер Джозеф
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- ISBN: 5-308-00194-4
- Переводчик: Микола Мещеряк
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Пастка на дурнів». Краткое содержание книги:
Улюблені художні прийоми Хеллера — гіпербола, карикатура, гротеск — допомагають виразніше відчути атмосферу кар’єризму, корупції, хабарництва, пияцтва, поширених в американській армії.
Невдовзі після виходу в світ (1961) роман став бестселером.
Темні окуляри мали масивну темно-червону оправу, а штучним чорним вусам міг би позаздрити найекзотичніший катеринщик. Якось, коли майор Майор відчув, що йому несила далі терпіти самотність, він начепив вуса та окуляри й подався грати в баскетбол. Із виглядом зичливим та безтурботним вийшов він на майданчик, стиха благаючи бога, щоб його не впізнали. Всі спочатку вдали, що й справді не впізнали його, і майор із захватом вступив у гру. Та не встиг він по-думки поздоровити себе, що йому так добре повелося з цим невинним шахрайством, як один з гравців боляче штовхнув його в бік і збив з ніг. За хвилину майора збили знову, і тут він збагнув, що всі чудово впізнали свого командира, а той маскарад тільки дає їм змогу безкарно валити його на землю, штурхати й лупити кулаками. І майор Майор зрозумів, що він ненависний їм у будь-якій личині.
І, немов на підтвердження цього болючого відкриття, обидві команди, не змовляючись, об’єдналися в одну галасливу кровожерливу зграю, яка вмить з усіх боків оточила майора Майора, виригуючи страшні лайки й вимахуючи кулаками. Вони знову збили його з ніг і копали носаками черевиків, аж поки він якимось дивом не спромігся підвестись, а тоді знову всім гуртом налетіли на нього. Майор затуляв обличчя руками, а вони, як бджоли, обліпили його з усіх боків і з несамовитою люттю заходились гамселити його, штурляти, довбати й топтати. Нарешті від чийогось могутнього удару майор Майор покотився до канави й звалився туди сторч головою. Він насилу звівся на ноги, видерся нагору і, хитаючись, пошкандибав геть, супроводжуваний улюлюканням та градом каміння, аж поки не сховався за штабним наметом. Лиш одне турбувало його під час усього цього побоїща: аби не зірвали темних окулярів та штучних вусів, бо так можна було й далі вдавати, що то не він, а це куди краще, ніж постати раптом перед напасниками в подобі начальства.
Лиш у своїм кабінеті він зміг дати волю сльозам, а коли добре виплакався, то змив кров з губів та носа, стер грязюку з синців і подряпин на обличчі й гукнув сержанта Трезора.
— Від цього дня, — сказав він, — я нікого не бажаю приймати у себе в кабінеті, коли я тут. Вам ясно?
— Так точно, сер, — одказав сержант Трезор. — Мене це теж стосується?
— Вас стосується теж.
— Ясно, сер. Це все?
— Усе.
— А що мені казати людям, які просяться до вас на прийом, коли ви тут?
— Кажіть, що я в себе, і просіть почекати.
— Слухаюсь, сер. А скільки вони мають чекати?
— Поки я не піду.
— А що мені робити з ними потім, сер?
— Робіть, що хочете.
— їх можна буде пускати до вас після того, як ви підете, сер?
— Можна.
— Але ж вас тут уже не буде, я правильно зрозумів, сер?
— Правильно.
— Слухаюсь, сер. Це все?
— Усе.
— Буде виконано, сер.
— Раніше ви мали звичку щодня заходити сюди й питати, чи мені чого не потрібно, — сказав майор Майор своєму підстаркуватому денщикові, який порядкував у нього в трейлері.— Тепер, поки я тут, я забороняю вам це робити. Вам ясно?
— Так точно, сер, — одповів денщик. — А коли ви дозволяєте мені зайти і спитати, чи вам чого не потрібно?
— Тільки коли мене тут не буде.
— Слухаюсь, сер. А що я взагалі маю тут робити?
— Тільки те, що я вам скажу.
— Але ж вас тут не буде, щоб сказати, сер. Я вас правильно зрозумів?
— Правильно.
— То що ж я маю робити?
— Те, що належить.
— Слухаюсь, сер.
— У мене все, — мовив майор Майор.
— Слухаюсь, сер, — сказав денщик. — То це все?
— Ні,— мовив майор Майор. — Раніше ви заходили прибирати. Більше цього не робіть. І не заходьте, що б там не було, поки не впевнитеся, що я пішов. Ясно?
— Так точно, сер. Тільки як же я зможу впевнитися, що ви пішли?
— Якщо не впевнилися, вважайте, що я тут, і тримайтеся звідси подалі, аж поки не впевнитеся, що я пішов. Ясно?
— Так точно, сер.
— Жаль, що мені доводиться так розмовляти з вами, але це необхідно. Прощавайте.
— Прощавайте, сер.
— І спасибі вам. Спасибі за все.
— Радий старатися, сер.
— Одтепер, — сказав майор Майор Майлові Майдербайдеру, — я не ходитиму до офіцерської їдальні. Їжу прошу подавати мені просто до трейлера.
— По-моєму, це чудова думка, сер, — одказав Майло. — Тепер я зможу готувати для вас лише на замовлення, а інші офіцери про це й не знатимуть. Певний, вам сподобається. Полковникові Пескарту, наприклад, це дуже подобається.