Іміджмейкер із Москви
- Автор: Джангіров Дмитро
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Іміджмейкер із Москви». Краткое содержание книги:
– Поделитесь секретом – откуда деньги? Вы что, собрали партвзносы за всю следующую пятилетку? Или нашли своего личного Савву Морозова? – приязно розпитував Симорозенка Нестор Євграфович.
Артурчикові спало на думку, що саме таким тоном лисиця Аліса випитувала у Буратіно про місцезнаходження намальованого багаття. Асистент ледве стримував сміх. Симорозенко підняв голову і гордо відповів:
– На этот раз не угадали, Нестор Евграфович! Верный ленинским заветам о новой экономической политике, я пошел на временное соглашение с компрадорской буржуазией…
– И чего они хотят «скомпрадорить» в нашем округе? – поцікавився іміджмейкер.
– Они хотят скомпрадорить… тьфу ты, черт! Они хотят приватизировать завод «Красный Арсенал» и швейную фабрику имени Клары Цеткин. Вчера мы встретились и прикинули, что когда я стану депутатом, эту проблему можно будет решить в рамках мирного сосуществования на базе социального партнерства, – розтлумачував свій хитрий задум лівий кандидат.
Нестор Євграфович, знову заглянувши в конверт, люб'язно поплескав Симорозенка по плечі:
– Дорогой Никита Ильич! Вы приняли трудное, но, безусловно, мудрое решение. Возможно, твердолобые ортодоксы и навесят на вас ярлык оппортуниста, но мы-то с вами знаем, на какое святое дело пойдут эти компрадорские деньги!
Асистент, глипнувши у відомість, одразу зауважив:
– Вот-вот, Нестор Евграфович, у нас как раз зависла проплата тиража двух плакатов – «Смерть компрадорской буржуазии!» и «Только Симорозенко защитит народ от бандитской прихватизации!».
Симорозенко поправив краватку і діловито розпорядився, звертаючись до Артурчика:
– Прекрасно! Обеспечьте сплошную заклейку районов «Красного Арсенала» и общежитий ткачих! Инвестор должен видеть, кто отстаивает и защищает его интересы. А пролетариат округа не должен забывать, кто является его последним неподкупным защитником от олигархической бандократии!… Ну, а как насчет нетривиальных и неожиданных шагов? – запитав лівий кандидат в іміджмейкера.
– Надо подумать… Что прежде всего волнует ваших избирателей? – відповів запитанням на запитання політтехнолог.
Симорозенко не зауважив цього «переведення стрілок» і з мудрим виглядом почав розмірковувати:
– Ну… классовая борьба… преступность и коррупция… восстановление Союза… А! Вспомнил! Конечно же – здоровье! Это, понимаете ли, у них возрастное…
– Здоровье? Это, действительно, нетривиально… – посміхнувся іміджмейкер і взявся переглядати газету з телепрограмою:
– Так-так-так… Вот! – 14.30 тележурнал «Будьте здорові!»! Артур, ноги – в руки, деньги – в зубы, и мигом на телевидение! А вы, Никита Ильич, быстро вспоминайте все, что знаете про медицину. У вас эфир через два часа.
Щойно Симорозенко вишов з кімнати – Артурчик зателефонував до Богдана Сливки і домовився з ним про зустріч у номері імідж-мейкера. Той не забарився і за півгодини вже сидів між політтехнологами і переконував їх у рішучості своїх намірів та непохитності своєї партійної позиції:
– Я розумію, панове, що ситуація складна і невизначена. Але я не втрачаю волі до перемоги, бо в критичних випадках мене завжди надихають слова великого Кобзаря: «І чужому навчайтесь, й свого не цурайтесь!».
– Тобто? Мені здається, Богдане Степановичу, що вчитися вже немає часу… – зауважив іміджмейкер, стурбовано похитуючи головою. Сливка охоче погодився з політтех-нологом:
– Справді, пане профессоре, і саме тому настав час не цуратися нетривіальних та несподіваних кроків задля мобілізації виборців, які ще не визначилися.
– Пане Сливко, можете не турбуватися. У нас для вас є чимало нетривіальних та несподіваних ідей, але ж їхня реалізація обійдеться ой як недешево! – діловито мовив Нестор Євграфович. Націонал-демократ неспокійно завовтузився на кріслі і спитав:
– Як недешево?…
– Десь, приблизно, отак: – малюючи на папірчику цифру, сказав політтехнолог.
– Невже всі оригінальні ідеї коштують таких великих грошей?
– Дев'ять з десяти, – не змигнувши оком вів далі іміджмейкер.
Сливка з надією поглянув на нього і, хитро примруживши очі, запитав:
– То, може, спробуємо цю десяту?
– Артуре Андрійовичу! – охололим голосом звернувся Нестор Євграфович до помічника: – Ознайомте нашого вельмишановного клієнта з варіантом номер десять!
Асистент натиснув на клавішу комп'ютера – із принтера виповз аркуш паперу. Артурчик взяв «варіант № 10» і офіціозно-пафосним голосом прочитав: