Полковник Данило Нечай. У 2 чч. Частина 1

Забуський знову був, наче та темна ніч.

— Я тут маю список полковників та іншої старшини, що разом із ним — продовжував Смяровський, не діждавшись відповіді від Забуського, — і я хотів би знати, як до кожного підійти. Була б велика річ перетягти хоча частину на наш бік.

Смяровський підвівся з місця, витяг із клунка, що його приніс його джура, папери та розклав перед собою на столі.

— Зичайно згори — промовив — Виговський. Що ти знаєш про нього?

— Вашмосць хіба знаєш про нього більше, ніж я. Він високо стріляє. Не думаю, щоб вашмосць міг щось зробити з ним.

— Чому?

— Що йому оферуєш? Староством, ні воєвідством не вдоволиться, бо ж він там канцлер. Шкода заходу.

— Гм. Так думаєш? Що правда, то й мені так здається. Петрашевський?

— Котрий? Той з генеральної канцелярії?

— Мрозовицький, що корсунський полк перебрав?

— Ні. Твердий.

— Гиря?

— Ні.

— Нечай?

— Нечая лиши вашмосць мені.

Смяровський глянув, зацікавлений, на Забуського.

— Я маю з ним давні порахунки. Ще не заплатив.

Смяровський усміхнувся ввічливо.

— Бажаю васці успіху. З ним не зачинати?

— Ні. Але там полковим осавулом Кривенко. Добрий мій друг колись. Із ним вашмосць можеш пробувати.

— Кажеш: Кривенко?

— Лобода? Переяславський? Як він?

— Він теж мій колишній друг, а на смерть хотів мене скарати. Ні. Застарий він уже на те.

— А кропивенський Джеджалій?

— Ні.

— Гладкий?

— Ні.

— Небаба?

— Також ні. — Там щось сталося з тими всіма людьми. Та ж на багатьох із них я покладався і що вийшло? Ніщо інше, тільки Хмельницький мусів їм щось задати. Він на чарах знається.

— Це правда. Багато там при ньому і чарівниць, і ворожбитів, що ворожать і пророкують то з води, то з вогню, то з воску та всякі інші паскудства вигадують

Так переходили полк за полком, полкового старшину за старшиною, і лице Смяровського стало щораз більше протягатись, чоло морщилося, піт осідав на обличчі. Побачив, що завдання, якого він піднявся, ставало не тільки надзвичайно трудне, але й понад міру небезпечне. І мороз побіг поза шкуру спритному королівському секретареві, колишньому черкаському підстарості.

Кінець першої частини.