Полонені Барсової ущелини
- Автор: Ананян Вахтанг Степанович
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: С. Калустянц
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Полонені Барсової ущелини». Краткое содержание книги:
Одним з найкращих творів письменника є цікава пригодницька повість «Полонені Барсової ущелини».
… Група підлітків вирушає в гори і потрапляє в загадкову Барсову ущелину. Мандрівники зазнають багатьох небезпечних пригод, які, зрештою, приводять їх до важливого відкриття.
Книга від початку й до кінця читається з непослабним інтересом. Українською мовою видається вперше.
Гагік вчасно спохватився. Ще б хвилина, і з вини товаришів Саркіс розбився б об крижаний горб…
— Піднімись назад! — скомандував Ашот.
Від хвилювання в Ашота виступив піт на чолі. Він у думці лаяв себе за таку необережність.
Гагік мовчки стежив за виразом його обличчя. Він хотів сказати щось важливе, але не наважувався.
— Згоден тепер, що й ти можеш помилятися?.. — нарешті м’яко, по-дружньому запитав він.
Ашот, засоромившись, мовчав. Він погоджувався з Гагіком, але не хотів визнати це вголос: боявся втратити авторитет.
— Яка невдача! Що ж тепер робити? — запитав він; і тут же відповів: — Хлопці, треба розпалити вогонь… Без вогню нічого не вийде.
До полудня вони сушили одяг. Розпалили вогнище; ледве дотягли до нього повні мерзлого снігу сорочки і почали їх відморожувати внизу ущелини.
Потім Асо з Ашотом готували нові кільця.
— Визволення Саркіса доведеться знову відкласти, — з прикрістю в голосі сказав Ашот. — Саркіс, — крикнув він, — відв’яжи й кинь нам ланцюг!
Хлопці додали до вірьовки ще кілька кілець. Але скільки ще треба зробити, щоб Саркіс міг спуститися в ущелину?
— Почекайте, в моєму черепку народилась геніальна думка, — підхопився з місця Гагік. — Зараз ми нарешті-таки звільнимо улюбленого, дорогого члена нашого колективу. Надто довго залишався він самотнім!.. Саркіс, — крикнув він, задерши голову. — Ти зможеш закріпити стовбур верби так, щоб він міцно вперся в стіну і не гойдався, коли ти на нього полізеш? Зможеш?
— Він і без того стійкий. Нижній кінець я встромив у щілину, а верхній затиснутий між двох каменів, — долинув згори слабкий, незадоволений голос хлопця.
— Ну, ходімо, друзі! Ходімо звільнимо цього довготелесого татового синочка.
— Куди ходімо? Чого ти розпоряджаєшся? — обурився Ашот. — Знову не за своє діло берешся?
— Ашот, відучись нехтувати думкою інших, — несподівано й серйозно порадив Гагік і пішов уперед.
Ніхто не знав, що думає робити Гагік, але, взявши ланцюг, усі ліниво попленталися за ним.
— Скажи, що ти надумав? — нетерпляче спитав Ашот.
— Ні, не скажу, а то ти собі припишеш, — відмахнувся Гагік.
Вони пішли на Диявольську стежку і зупинились біля урвища над западиною, в якій сидів Саркіс. Гагік міцно обмотав канатом кам’яний виступ стежки, прив’язав до каната дерев’яний ланцюг і кинув його вниз.
— Ну, як Саркіс, дістанеш?
— Побачу… Ой, що ви хочете робити? — знову почав примовляти він. — Не дадуть спокійно вмерти…
— До смерті заборонено помирати, любий мій… Тепер видерись по вербі. Ну, як, — звернувся він до Ашота, — зрозумів, нарешті, що я хочу зробити? — І Гагік постукав пальцем по своєму лобі:— Не голова, а гарбуз, напханий мозком.
Товариші посміхнулися: спосіб визволити Саркіса, здається, знайдено. Тільки Ашот був незадоволений і сумний. Що ж це таке? Не він, а Гагік рятує Саркіса з біди! Нащо ж тоді його обрали старшим?..
Стогін Саркіса було чути вже близько.
— Ох, цей клятий камінь…
— Нічого, любий, від цього не вмирають. Доліз до краю верби? Давай далі лобом уперед, — жартував Гагік. — Ну, а тепер піднімайся по кільцях. Справжні сходи, правда?
Саркіса ще не видно було, але канат натягнувся і почав погойдуватись. Очевидно, хлопець уже піднімався по кільцях.
Гагік торжествував. Він згорда поглядав то на Ашота, то на Шушик, а його погляд ніби запитував: «Бачили, що я зробив?»
Канат перестав гойдатися. Знизу долинуло приглушене ридання.
— Що там трапилось? Ой, здається, я не переживу цього! — скорботно вигукнув Гагік. — Не плач, братику любий, пожалій ти наші очі…
Шушик тихо сміялася. На бронзовому обличчі Асо сяяла добра посмішка. «Як весело з Гагіком жити. З ним не пропадеш», — думав пастух.
— Чому не піднімаєшся? — суворо спитав Ашот.
— Від моєї ваги кільця щільно притиснулись до скелі. Не можу ні схопитись, ні поставити ногу…
— Посидь трохи в нижньому кільці, — порадив Гагік. — Відпочинь. Ми що-небудь придумаємо.
— Дамо йому мою палицю, хай відпихається нею від скелі, — запропонував Асо. Товариші погодились. Асо кинув свою палицю вниз.
— Ну, спіймав?
— Спіймав!..
— Лізь по кільцях угору і відпихайся палицею від скелі!
— Назад не дивись!
— Ну, от і все… — хлопці нарешті витягли Саркіса на поверхню.
Побачивши друзів, відчувши порятунок, Саркіс ледве не впав на коліна перед своїми визволителями, але Ашот взяв його за плечі, струсонув і твердо, але дружелюбна сказав: