Щит і меч
- Автор: Кожевников Вадим
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: В. Білова
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Щит і меч». Краткое содержание книги:
Перші твори Вадима Кожевникова почали друкуватися в 1928 році.
В 1939 році вийшла збірка його оповідань «Нічна розмова», а згодом повісті «Степовий похід» (1940) та «Грізна зброя» (1941).
На початку Великої Вітчизняної війни Вадим Кожевников працював у фронтовій газеті, а з 1949 року він військовий кореспондент «Правды». Герої його післявоєнних збірок «Міра твердості» та «Дорогами війни» — це ті, хто виборював перемогу у грізну годину війни, хто грудьми став на захист рідної Вітчизни.
Роман Вадима Кожевникова «Щит і меч» присвячений подвигу радянських розвідників в тилу ворога.
Ангеліка досить розумна й зуміє виступити в ролі викривача свого шантажиста. Зрештою її звабив не хтось там, а німецький барон. Чи так це вже принизливо в очах того товариства, до якого належить Ангеліка?
Усе це з блискавичною швидкістю промайнуло в Йоганновій голові, але ніяк не відбилося на його обличчі — воно виражало тільки захоплення гарненькою і діловою дівчиною. Видно було, що йому дуже приємне її довір'я до нього.
І, відповідаючи на недбале, поставлене ніби тільки задля ввічливої цікавості до Вайсового минулого, запитання Ангеліки про його знайомих і друзів у Ризі, він з піднесенням розповів, як ловив уночі рибу в затоці разом із своїм другом Генріхом Шварцкопфом.
— І з дівчатами, — так нервово й насмішкувато додала Ангеліка, що Йоганн вирішив перейти до іншої теми.
Вона була трохи небезпечна, та зате давала можливість зрозуміти, чому це Ангеліка так зацікавилася ним.
Сумно зітхнувши, Вайс сказав:
— Вибачте, фрейлейн, але для кожного прибалтійського німця важка безповоротна втрата — як би там не було — батьківщини.
— Чому ви кажете — безповоротна? — суворо спитала Ангеліка й багатозначно додала: — Я трохи інакше, ніж ви, уявляю собі майбутні кордони рейху.
Вайс заперечив жваво:
— О, я теж думав інакше. Але пакт, укладений з Москвою, ми, німці, там, у Латвії, розцінили, як крах наших надій. — Шепнув зніяковіло: — Сподіваюсь, про це ви нікому не скажете?
— О, звичайно, — запевнила Ангеліка. І порадила: — Будьте зі мною якомога одвертіші, так само, як і я з вами. — Поклавши руку Вайсу на коліно, поспівчувала: — Я розумію ваші переживання. — Повагалася і раптом сказала рішуче: — Йоганне, я обіцяю вам: якщо ви — і дуже скоро — запропонуєте мені покататися човном по вашій Ризькій затоці, я охоче прийму запрошення.
— Фрейлейн, ви обіцяєте мені спокусливі сни…
— Більш я поки що нічого не можу вам сказати, — обірвала Ангеліка цю галантну фразу. І серйозно глянула на Вайса.
Йоганн подумав, чи не занадто поспішно дав зрозуміти Ангеліці, як сприйняв її слова, і промимрив:
— Авжеж, коли б не цей пакт… — І сказав немовби сам до себе: — Але ж у нас з Польщею теж був договір?..
Ангеліка поблажливо всміхнулася.
— О, нарешті. Як ви все-таки повільно міркуєте. — Відкинувшись на спинку стільця, поправляючи зачіску, спитала зацікавлено: — Ну, а ці більшовики вас дуже утискали в Латвії?
Вайс опустив очі.
— Якщо поводитися з ними обачливо… — Швидко підвів очі й, вловивши на обличчі в Ангеліки вираз жадібної уваги, знову опустив очі, пробурмотів неохоче, — то можна було уникнути неприємностей. — Встав. — Вибачте, фрейлейн, мені час уже…
Ангеліка схопилася, поклала обидві руки йому на плечі.
— О, прошу вас… — І пообіцяла багатозначно: — Залиштесь, ви не пожалієте.
Йоганн удав, ніби сприйняв це як заклик і рішуче обняв дівчину. Як він і гадав, вона сердито випручалась.
— У вас солдатські манери!
— Але я солдат, фрейлейн.
— Якщо ви хочете завоювати мене, то треба діяти не так…
— А як? — осміхнувся Вайс.
— Будьте розумником, Йоганне. Сядьте й розкажіть мені все, що ви знаєте. — Додала лагідно: — Прошу вас! — І знов поклала руку на його коліно.
Перебираючи її тонкі, холодні, ледь вологі пальці, Йоганн сказав мовби знехотя:
— Коли вам так хочеться, фрейлейн, ну що ж, я готовий.
— О! — із задоволенням зітхнула Ангеліка й ближче підсунулася до нього.
Йоганн по-діловому, точно й докладно розповів те, що йому рекомендували передати при потребі німецькій розвідці як свій особистий патріотичний дарунок.
Це був хитромудрий набір фактів начебто значних, за деякими ховалася пастка, а інші були такі оголено правдиві, що не могли не спокусити…
Ангеліка слухала уважно й напружено, спитала:
— Звідки вам відомі ці подробиці, Йоганне?
— Ви знаєте, я працював у автомайстерні, і мені доводилося ремонтувати їм машини. І після ремонту супроводити в пробних виїздах. Це дуже недовірливі люди.
— Вони називають це пильністю?
— Пильність — це трохи інше. Це звичай перевіряти документи. І чим більше в тебе документів, тим більше ти вселяєш довір'я…
Ангеліка встала, видко було, що її дуже цікавила розмова з Йоганном.
— Одну хвилинку. — І вийшла з кімнати. Скоро вона повернулася й мовила урочисто:
— Йоганне, полковник Йоахім фон Зальц чекає на вас у себе в кабінеті.