Етюди про звичаї
- Автор: де Бальзак Оноре
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: "Фоліо"
- ISBN: 966-03-3705-1
- Переводчик: Ірина Сидоренко
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Етюди про звичаї». Краткое содержание книги:
Читачі мають щасливу нагоду ознайомитись з найвідомішими творами геніального французького письменника XIX ст., який був не тільки тонким психологом, незрівняним побутоописувачем, але й одним з найоригінальніших мислителів своєї доби.
— Дозвольте вас запитати, ласкава пані, — урвав її слідчий, — яку суму складають ваші прибутки?
— Двадцять шість тисяч ліврів на рік, — мимохідь кинула маркіза і провадила: — Я негайно звернулася за порадою до старого Бордена, прагнучи довідатися, що можна вдіяти в моєму становищі, але з'ясувалося, що забрати у батька дітей дуже важко, і я мусила змиритися із самотністю в двадцять два роки, в тому віці, коли жінка здатна на нерозважливі вчинки. Ви, звичайно, ознайомилися з моїм клопотанням, добродію, й отже, вам відомі причини, які змушують мене домагатися запровадження опіки над маркізом д'Еспаром?
— А ви, пані, зверталися до свого чоловіка з проханням повернути вам дітей?
— Так, добродію. Але всі мої спроби виявилися марними. Жорстоко позбавляти матір любові своїх дітей, адже жінка, яка не має в житті інших радощів, особливо потребує її.
— Вашому старшому вже шістнадцять, так? — запитав слідчий.
— П'ятнадцять! — швидко поправила його маркіза.
Тут Б'яншон подивився на Растіньяка. Маркіза прикусила губу.
— А чому вас цікавить вік моїх дітей?
— Е, ласкава пані, — сказав слідчий, мовби не надаючи ніякої ваги своїм словам, — п'ятнадцятирічний хлопець та його брат, якому, мабуть, не менше тринадцяти, мають досить власного розуму, й вони могли б приходити до вас потай. Якщо ж вони не приходять, значить, підкоряються батькові, а щоб підкорятися в такому, треба дуже його любити.
— Я не розумію вас, — сказала маркіза.
— Ви, мабуть, не знаєте, — пояснив Попіно, — що ваш стряпчий твердить у клопотанні, ніби ваші любі діти дуже нещасливі, живучи зі своїм батьком…
Пані д'Еспар заявила з чарівною наївністю:
— Я не знаю, що там приписав мені стряпчий.
— Даруйте мені за ці висновки, але правосуддя бере до уваги все, — сказав Попіно. — Мої розпитування, ласкава пані, пояснюються бажанням краще розібратись у справі. З ваших слів виходить, що пан д'Еспар покинув вас, ухопившись за дріб'язковий привід. Але замість поїхати в Бріансон, куди він вас кликав, маркіз залишився в Парижі. Тут мені не все ясно. Чи знав він оту пані Жанрено до свого одруження?
— Ні, добродію, — відповіла маркіза з деяким невдоволенням, що його помітили, проте, тільки Растіньяк та шевальє д'Еспар.
Її дратувало, що слідчий ставить запитання їй, тоді як вона сама розраховувала вплинути на його думку. Але заглиблений у свої роздуми, Попіно здавався таким простакуватим, що вона приписала його розпитування «доскіпливому норову» вольтерівського бальї.
— Мені було шістнадцять років, — провадила маркіза, — коли батьки видали мене заміж за пана д'Еспара, чий титул, статок і звички відповідали вимогам, які моя родина ставила до мого майбутнього чоловіка. Тоді маркіз д'Еспар мав двадцять шість років і був джентльменом у справжньому англійському значенні цього слова; мені подобалися його манери, він здавався дуже шанолюбним, а я люблю шанолюбів, — додала вона, глянувши на Растіньяка. — Якби пан д'Еспар не зустрів тієї Жанрено, то завдяки своїм достойностям, розумові, знайомствам він міг би увійти до уряду, як вважали його друзі. Король Карл Десятий, тоді ще брат монарха, цінував його надзвичайно, і йому були забезпечені перство, придворна посада, високе становище. Ця жінка затьмарила йому розум і зруйнувала майбутнє всієї родини.
— Які були тоді релігійні переконання пана д'Еспара?
— Він завжди був і досі залишається людиною глибоко побожною.
— Ви не припускаєте, що пані Жанрено могла використати у своїх цілях його містичні настрої?
— Ні, добродію.
— А у вас чудовий дім, пані, — несподівано сказав Попіно, витягуючи руки з жилетних кишень і розгортаючи поли фрака, щоб погрітись біля каміна. — Дуже гарний будуар, а якої роботи крісла! Та й уся обстава просто розкішна. Уявляю, як ви страждаєте, живучи в таких умовах і знаючи, що ваші діти погано влаштовані, погано вдягнені і що їх погано годують. Для матері, це, по-моєму, справжня мука!
— Так, добродію. Мені дуже хотілося б зробити якусь приємність своїм бідолашним хлопчикам, адже батько змушує їх з ранку до вечора зубрити історію Китаю — чи можна уявити собі щось занудніше!
— Ви влаштовуєте блискучі бали, вони розважилися б у вас. Хоча, можливо, звикли б до легковажного життя. Та все ж батько міг би дозволити їм бувати у вас раз чи двічі протягом зими.
— Він приводить їх сюди на Новий рік і в день мого народження. В ці дні пан д'Еспар люб'язно погоджується обідати з ними в мене.