Теорія кваліфікації злочинів: Підручник.
- Автор: Кузнецов Віталій Володимирович, Савченко Андрій Володимирович
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: КНТ
- ISBN: 978-966-373-290-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Теорія кваліфікації злочинів: Підручник.». Краткое содержание книги:
Опрацьовано останні зміни та доповнення до кримінального законодавства, наведено положення нових постанов Пленуму Верховного Суду України, матеріали судової та слідчої практики, що допомагає студентам кваліфіковано обґрунтувати відповідь. Структура підручника допомагає ефективно підготуватися до заліків (іспитів) з теорії кваліфікації злочинів.
Буде корисний студентам, слухачам і курсантам вищих навчальних закладів юридичного профілю, науково-педагогічному складу, а також працівникам суду, правоохоронних органів, адвокатури, та всім, хто цікавиться питаннями кваліфікації злочинів.
Однак у ч. 2 ст. 28 КК України прийнятого в третьому читанні та який набрав чинності 1 вересня 2001 р. слово «виконавці» виключено, та мова вже йде тільки про осіб, що брали участь у вчиненні злочину. Тож допускається як співвиконавство, так і розподіл ролей між співучасниками. Можна погодитися з думкою, висловленою в літературі, що «перемогла зрештою здорова позиція, яка полягала в тому, що така форма групового об’єднання створюється не тільки діями співвиконавців, але й інших співучасників, які не є співвиконавцями»[86].
Зазначене формулювання — не якась технічна помилка, як може видатися на перший погляд. Так, у ч. 1 ст. 27 Проекту КК України, прийнятому у другому читанні, наявна вказівка на співвиконавство при вчиненні злочину групою осіб без попередньої змови. Це ж положення збереглося й у ч. 1 ст. 28 КК України, прийнятого в третьому читанні, що набрав чинності: «Злочин визнається таким, що вчинений групою осіб, якщо у ньому брали участь декілька (два або більше) виконавців без попередньої змови між собою». Тож, якщо законодавець вирішив змінити взагалі термін «виконавець» на термін «особа», то він би зробив це й у іншій частині цієї статті.
З іншого боку, в ч. 2 ст. 28 КК України вказується на спільне вчинення злочину особами, але при цьому не визначено зміст спільності. Варто згадати, що спільність можна розуміти як у вузькому (співвиконавство), так і широкому значеннях (розподіл ролей між співучасниками). Також, як відомо, у ст. 26 КК України наведено поняття «співучасті», але при цьому не викликає ніяких заперечень таке твердження, що це спільна участь суб’єктів злочину, тобто як із розподілом ролей, так і як виконавців злочину.
Підбиваючи підсумки, потрібно сказати, що вивчення динаміки підготовки КК України (до другого читання Проекту КК України у Верховній Раді України) надало можливість виявити закріплення в понятті цієї кваліфікуючої ознаки, співвиконавства, та все-таки звільнення закону від нього. І це змушує визнати, що співвиконавство як ознака групи осіб за попередньою змовою не була сприйнята законодавцем і тому не є обов’язковою.
Вказані суперечності, що виникають під час тлумачення вказаної кваліфікуючої ознаки, негативно відображаються й на теорії кримінального права, і, що важливо — на судовій та слідчій практиці[87].
На наш погляд, необхідно визнати, що група осіб за попередньою змовою може складатись як із співвиконавців, так і з інших співучасників (організатора, підбурювача чи пособника). Тож відповідні положення постанов ПВСУ слід змінити таким чином: «Вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою — це вчинення злочину двома чи більше суб’єктами злочину, що попередньо домовилися про спільне (співвиконавство або з розподілом ролей) його вчинення». Аналогічну редакцію ч. 2 ст. 28 КК України вважаємо за доцільне запропонувати на розгляд до Верховної Ради України, щоб усунути всі розбіжності та визначити єдині стандарти кваліфікації цієї форми співучасті.
Також слід брати до уваги, що попередня змова між зазначеними співучасниками в потрактуванні ч. 2 ст. 28 КК України може визнаватися наявною лише в тому разі, коли домовленість про спільне вчинення злочину досягнута співучасниками до початку виконання хоча б одним із них діяння, що утворює об’єктивну сторону складу закінченого злочину, та в її межах співучасники відпрацювали питання щодо події злочину (характеру діяння, часу та місця його вчинення) й розподілили хоча б у загальних рисах ролі кожного для його вчинення.
У всіх випадках вчинення злочинів за попередньою змовою групою осіб належить з’ясовувати наявність або відсутність тих характерних ознак, за якими цю групу можна було б визнавати організованою чи вважати її організованим злочинним об’єднанням якогось іншого виду.
У теорії кримінального права пропонуються такі правила кваліфікації злочину, вчиненого за попередньою змовою групою осіб (з огляду на конструкцію статті Особливої частини КК України):
• у диспозиції статті передбачено вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб-діяння учасників групи кваліфікуються за відповідною частиною статті Особливої частини КК України, з посиланням на ст. 27 КК України;
у диспозиції статті вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб не передбачено чи передбачено вчинення злочину групою осіб — діяння учасників групи кваліфікується з посиланням за ч. 2 ст. 28 КК України та статтею Особливої частини КК України, що передбачає вчинений такою групою злочин. У вчиненні такого злочину участь осіб, які не входять до складу групи, кваліфікується з посиланням на частини 3,4,5 ст. 27', ч. 2 ст. 28 КК України;
86
Козлов А. П. Соучастие: традиции и реальность. — СПб: Изд-во Юридический центр — Пресс, 2001. — С. 241.
87
Жук В., В. Кузнецов В, Смаглюк О. Окремі питання застосування кримінально-правових норм за злочини, які вчинюються організованими злочинними об’єднаннями // Юридичний вісник України. — 19–25 березня 2005 р., № 11. — С. 15.