Темрява на світанку

«Моя дорога Маріє!

Будь ласка, пробачте мене за те, як я з вами повелася. Ви мали рацію. Я боялася, боюся й зараз. Боюся, що світ, який рятувала, може бути в мене відібраний. Боюся, що мій дорогий Альоша, замість лишитися в пам’яті героєм, може бути затаврований як зрадник. Дозвольте пояснити. Невдовзі після того, як було знайдене тіло Альоші, у нас удома, в Лубнах, мене відвідав полковник. Але той полковник не був з Альошиного полку чи з Міністерства оборони України. Сказав, що представляє інтереси етнічних росіян, які служать в Україні. Сказав також, ніби російським розвідувальним органам відомо про плани української націоналістичної напіввійськової групи, відновленої УПА, тероризувати й вигнати етнічних росіян з України, насамперед із її Збройних сил. Він також сказав, буцімто надходили повідомлення про співробітництво генерала Марченкова з групою УПА, який начебто хотів у цей спосіб довести свою відданість Україні й таким чином утриматися на одній з найвищих посад у її армії. Якщо стане відомо, що мій чоловік у неділю вранці їхав на таємну зустріч з Романом Бондарем, котрий, можливо, є начальником штабу УПА, то вважатиметься, що повідомлення вірні, а Олексія Федоровича Марченкова буде затавровано як зрадника своєї країни. Полковник же вважає, що, навпаки, мій чоловік їхав на ту зустріч, аби вмовити Романа Бондаря розірвати стосунки з УПА, а тому й був убитий. Але полковник сказав, що не може довести цього. Щоб зберегти добре ім’я Марченкова, вважає він, мені ніколи не слід говорити ні про те, з ким мій чоловік збирався зустрітись, ані про мету цієї зустрічі. Якщо я на це згоджусь, він улаштує моє повернення до Росії, де гарантує ставлення до моїх синів і до мене як до сім’ї героя.

Мою московську квартиру ви вже бачили, про майбутнє для моїх синів я вам говорила, отже полковник виявився господарем свого слова.

Але, коли ви пішли, мене розібрали сумніви. Я знаю, що подумав би про мене мій Альоша. Переконуючи себе, що полковник дбав насамперед про моїх синів, я зрадила всі принципи, на яких стояв Альоша й захищаючи які віддав своє життя. Альоша дуже поважав вашого батька. Він говорив мені, що Роман Бондар – це один з небагатьох політиків, яким він довіряє, й саме тому вважає за краще поговорити з ним, аніж у Міністерстві оборони України. Альоша боровся зі своїм сумнівом. Признався мені, що одержав таємний наказ говорити неправду українському урядові про кількість ракет малої дальности під його командуванням і таємно передати велику частину їх через кордон російській військовій частині. Я просила його, заради синів, нічого не робити, але він прийняв рішення повідомити вашого батька. Це й було метою зустрічі. Я певна, що це саме те, про що полковник хотів, щоб я не говорила.