Засліплення
- Автор: Канетти Элиас
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Год: Юніверс
- ISBN: 966-7305-85-6
- Переводчик: Олекса Логвиненко
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Засліплення». Краткое содержание книги:
Вона заплатила за обох. Чому вона вчинила так по-дурному? Все було так гарно. Біда почалася згодом, надворі. Спершу він довго мовчав. Вона вже не знала, що й казати. Коли дійшли до меблевої крамниці, він питає:
— Так чи ні?
— Ну, перепрошую, так! Рівно о чверть на першу!
— Я кажу про капітал! — уточнює він.
Зовсім простодушно вона дає йому чудову відповідь:
— Поживемо — побачимо.
Нарешті вони ступають до крамниці. Він зникає в задній кімнаті. Несподівано виходить пан шеф і каже:
— Либонь, зволили пообідати. Завтра вранці спальня буде у вас удома. Чи ви маєте щось проти?
— Ні! — відказує вона. — Заплатити я б хотіла сьогодні.
Він бере гроші й видає їй квитанцію. Цієї хвилі цікавий чоловік виходить із задньої кімнати й при всіх гучно їй каже:
— На місце друга сім’ї вам доведеться пошукати когось іншого, ласкава пані. Я маю молодших від вас. Та вони й багато вродливіші, ніж ви, ласкава пані!
Вона притьма вибігла з крамниці, хряснула за собою дверима, а надворі на очах у людей розплакалась.
Хіба вона чогось від нього хотіла? Вона платить за обід, а він просто нахабніє. Вона жінка заміжня. Їй нема чого бігати за чужими чоловіками. Вона не служниця, яка піде з першим-ліпшим. Вона могла б мати їх по десятку на кожен палець. На вулиці он усі чоловіки оглядаються на неї. А хто в цьому винен? Чоловік її винен! Вона бігає задля нього по всьому місту й купує йому меблі. А замість дяки за це доводиться терпіти образи. То нехай ходить сам. Адже він ні на що не здатний. Помешкання, одначе, його. Невже ж йому байдуже, яка мебля стоїть коло його книжок! І чого вона така терпляча? Він гадає собі, що може ким завгодно потирати руки. Спершу ти все на світі робиш задля нього, а тоді він дає при всіх кривдити дружину. Нехай би таке приключилося з жінкою отого цікавого чоловіка! Але ж він нежонатий. А чому нежонатий? Бо він — справжній чоловік. А справжній чоловік не одружується. Справжній чоловік бере жінку аж тоді, коли він уже щось собою являє. А той, що вдома, нічого ж собою не являє! Що він собою являє? Кістяк кістяком! Таке враження, ніби він уже мертвяк. І нащо тільки отаке живе на світі? Воно ще й живе. Такий чоловік ні до чого не придатний. Тільки забирає в інших грошенята.
Вона ввійшла до будинку. Сторож з’явився на порозі своєї комірчини й пробурмотів:
— Сьогодні щось буде, пані професорко!
— Побачимо! — відказала вона й зневажливо показала йому спину.
Нагорі вона відімкнула вхідні двері. Ніхто не ворухнувся. У передпокої всі меблі були звалені на купу. Вона тихенько прочинила двері до їдальні. Її враз пойняв жах. Стіни тут раптом стали зовсім іншими. Досі вони були бурі, тепер — білі. Тут щось сталося. Що тут сталося? В суміжній кімнаті — та сама переміна. У третій, де Тереза хотіла влаштувати спальню, вона все зрозуміла. Чоловік попереставляв книжки навпаки!
Книжки мають стояти так, щоб їх можна було брати за корінець. Це потрібно для того, щоб стирати з них пил. Як же ще їх діставати? Це її влаштовує. Їй набридло весь час стирати пил. Для цього тримають служницю. Грошей у нього не бракує. На меблю он тринькає. Нехай заощадить. Господиня дому теж має серце.
Вона пішла шукати чоловіка, щоб пожбурити цим серцем йому в голову. Знайшла його в кабінеті. Випроставшись на весь свій довгий зріст, він лежав на підлозі, накритий драбиною, яка трохи виступала за його голову. Гарний килим довкола нього був у крові.
Такі плями виводити дуже важко. Чим би їй найкраще спробувати? З її роботою він геть не рахується! Бач, як квапився, тож і гепнув із драбини. А що вона казала — він таки недужий. Цікавому чоловікові не завадило б це побачити. Тереза цьому не радіє, вона не така. Хіба це смерть? Їй навіть шкода його. Не хотіла б вона вилізти на драбину й упасти з неї мертвою. Хіба ж можна бути таким необережним? Кожному по заслузі. Понад вісім років вона день при дні дерлася на драбину й стирала пил. Хіба з нею щось сталося? Порядна людина тримається міцно. Чому він був такий дурний? Тепер книжки її. У цій кімнаті переставлено тільки половину. Це — капітал, завше казав він. Хто-хто, а він на цьому знається, сам-бо їх купував. Вона до трупа не доторкнеться. Попомучишся з важкою драбиною, а тоді, гляди, ще й матимеш клопіт з поліцією. Краще вона залишить усе так, як є. Не через кров, їй до неї байдуже. Та це й не кров. Звідки в такого чоловіка візьметься справжня кров? Він тільки й може, що забризкати кров’ю килим. Шкода килима. Зате тепер усе — її, це чудове помешкання теж чогось варте. Книжки вона одразу спродає. Хто б міг ще вчора про таке подумати? Але так уже людині на роду написано. Спершу дозволяєш собі грубити дружині, а тоді раптом помираєш. Вона завше казала, що добром це не скінчиться, але ж вона не мала права нічого сказати. Такий тип гадає, що він на світі сам. Лягати спати о дванадцятій і не давати дружині спокою — хіба ж так можна? Порядний чоловік лягає спати о дев’ятій і дає дружині цілковитий спокій.