Москва Ординська. Книга друга
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Серия: Москва ординська #2
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Видавництво імені Олени Теліги
- ISBN: 978-966-355-079-4
- Жанр: Альтернативные науки и научные теории
Электронная книга - «Москва Ординська. Книга друга». Краткое содержание книги:
Адресується широкому колу читачів: науковцям, викладачам вишів, шкільним учителям, студентам, всім, хто бажає знати правду про минуле.
Причиною поразки хана Тохтамиша на річці Терек у 1395 році стала чергова зрада племені,«которому имя Актау».
Казахський сучасний історик Калібек Даніяров, який чудово розбирається у родах та підродах казахського народу, дав вичерпну відповідь на це питання:
«Род Мангыт состоит из нескольких крупных подродов Барлас, Актау, Едисан, Ембайлык, Буржак, Едшикол. В настоящее время в состав рода Ногай входят только подроды Едисан и Ембойлык. Барласы… еще в 1223 году были переданы Шаготаю (Чаготаю. — В. Б.), а подрод Актау растворился среди других народов: казахов, крымских татар и др. Здесь Ибн Арабшах переносит на весь род Мангыт название подрода Актау» [28, с. 172].
І цього разу Золоту Орду зрадив рід Мангитів — один із тих родів, який раніше входив до ілів хана Берке і хана Ногая (Бувала). Навіки запам’ятали Мангити та їхні поводирі образи від ханів Батия і Сартака (1254 рік, переселення на східний берег Каспію) та від Тохти (1300 рік, ліквідація улусу Ногая і його вбивство).
Не забуваймо, що Мангити входили і до ілів перших московських улусів роду хана Петра Ординського, так званого московського князя.
Все в історії взаємопов’язане, все має пояснення.
У 1395 році емір Тамерлан, маючи за собою перемогу над Тохтамишем на річці Терек, діяв абсолютно по–іншому, ніж у 1391 році. Цього разу він поводився, як справжній переможець. Переслідуючи противника, Тимур вогнем і мечем пройшовся по землі Золотої Орди. Битва на річці Терек між військовими потугами Тохтамиша і Тимура тривала три доби. У кожної із сторін загинуло не менше 50% від початкової кількості. Тобто із 200–тисячної армії у Тимура залишилося не більше 100 тисяч активних вершників. Розділивши залишки свого війська на частини, Тимур одну частину відправив на південь, аби пограбувати Азак, Тамань і Крим. А з другою частиною війська вирушив на північ і, переслідуючи одного із полководців Тохтамиша — Бек–Ярика, дійшов до Єльця. Звичайно, у Золотій Орді Єлець носив суто тюркське ім’я — Карасу, як усі міста та улуси держави.
А далі сталося наступне диво. Ось як про нього написав професор М. Г. Сафаргалієв:
«До Москвы Тимур не дошел. Простояв в пределах Рязанского княжества 15 дней “и ту пусто вся сотворишу”, 26 августа он ушел обратно» [14, с. 168].
Московські історіографи царських часів вчинок Тимура «объясняют… влиянием зловещего сна, виденного им перед походом на Москву» [14, с. 168].
Особливо мальовничо відхід війська Тамерлана описав М. М. Карамзін. Послухаємо:
«Наступала дождливая осень, с людьми, обыкшими кочевать в местах плодоносных и теплых, благоразумно ли было идти далее к Северу, чтобы встретить зиму со всеми ее жестокостями? И путь к Москве надлежало еще открыть битвою с войском довольно многочисленным…»[18, том V, с. 81–82].
Що ж насправді сталося, чому Москва і Мохші у 1395 році не зазнали удару від Тимура?
Московські вигадки за серйозні докази, звичайно, сприймати не можна. Не міг же Тимур злякатись якогось сну чи осінніх дощів. Нісенітниця. Це розуміли і російські історики, чому й вдавалися до різних вигадок.
Справа була ось у чому: Тимурові нагадали, що саме хани (князі) Московського і Мохшинського улусів зрадили Тохтамиша в битві 1391 року на річці Кундурчі та врятували Тимура від цілковитого розгрому. І хоча Тохтамиш наступного року (1392) знищив обох великих князів — Булата (Бек Булата) і Хаджа Медіна та десятки їхніх родичів, але добивати ті роди Тимурові не личить.
І хан Тохтамиш, певно, зі своїми новими туменами уже чекав Тимура на річці Ока. Треба пам’ятати, що після 1392 року його столиця розташувалася у Москві, і хан мав повну підтримку Мохші та Твері. А разом вони, навіть після розгрому на Кавказі, могли виставити не менше як 90–100–тисячне військо. Та й часу після поразки біля річки Терек минуло достатньо, аби зібрати нове військо. Нагадаємо: битва 1395 року відбулася 15–17 квітня. І саме до Москви після поразки відійшов хан Тохтамиш у 1395 році. Послухаємо далі:
«По данным арабских писателей “Тохтамыш ушел в сторону Булгар — “в землю русских”» [14, с. 164].
Арабські «писатели» в 14–15 століттях не називали Московські землі — «русскими», бо ше московські «писатели» у ті часи величали свої землі «московскими», а себе — «московитами». Перекладаючи арабських «писателей», московити додавали до історичних подій звичайні «примеси лжи». Але то тема іншої розмови.
Стає зрозумілим, чому в 1396 році відбувся військовий похід московських військ на Булгарію. Хан Тохтамиш покарав Булгарський улус за ненадання підтримки в 1395 році. Іншого пояснення московського походу 1396 року на Булгарію існувати не може. Бо емір Тимур у 1395 році не руйнував ні Мохші, ні Москви, ні Бунтарських міст. Мовчать з цього приводу всі до єдиного історики Тамерлана. А вони ж бо з великою насолодою оспівали б «великі перемоги Тимура».