Чинність і дія кримінального закону в часі
- Автор: Пономаренко Юрий Анатольевич
- Язык: украинский
- Жанр: право
Электронная книга - «Чинність і дія кримінального закону в часі». Краткое содержание книги:
Уявляється, що при вирішенні цього питання слід, перш за все, виходити з розрізнення понять “час вчинення” і “час закінчення” злочину. Відповідно до частини 1 статті 13 КК України “закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу”. Відомо, що “злочин” та “склад злочину” співвідносяться як явище та юридичне поняття про нього: злочин це конкретне суспільно небезпечне діяння, вчинене у певній обстановці, місці і часі, яке відрізняється від всіх інших злочинів даного виду багатьма особливостями; склад же злочину – це юридичне поняття, що об’єднує найбільш значні, типові та універсальні ознаки злочину[390]. У науці ще не досягнуто єдності у поглядах на те, що ж є складом злочину, і де він міститься. Так, на думку В.М. Кудрявцев, А.А. Піонтковського, А.Н. Трайніна склад злочину – це сукупність передбачених кримінальним законом об’єктивних і суб’єктивних ознак, що характеризують певне суспільно небезпечне діяння як конкретний злочин, і ознаки фактично скоєного діяння можуть лише відповідати йому[391]. Деякі інші вчені вважають, що склад злочину – це взагалі наукова абстракція, законодавче поняття про злочин[392]. Я.М. Брайнін, Н.Ф. Кузнецова та деякі інші автори звертають увагу на те, що склад злочину – це не лише сукупність передбачених кримінальним законом ознак (так званий “юридичний (або – законний) склад”), а й сукупність ознак конкретного вчиненого діяння, які відповідають ознакам, передбаченим законом (так званий “фактичний склад”)[393]. Нарешті І.А. Ребане вважав, що склад злочину – це і є сама відповідність ознак фактично скоєного діяння ознакам, що передбачені кримінальним законом[394]. Не вдаючись до детального аналізу та критики висловлених позицій, оскільки це завдання виходить за межі даного дослідження, відзначу, що найбільш аргументованою та придатною для подальшого використанні на разі уявляється точка зору, відповідно до якої склад злочину розуміється як передбачена кримінальним законом сукупність об’єктивних і суб’єктивних ознак, що визначають те чи інше діяння як злочин (юридичний склад), і яким таке діяння може відповідати (фактичний склад), однак не містити їх. У цьому зв’язку потребує подальшого обговорення положення частини 1 статті 2 КК України, відповідно до якої “підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить (курсив мій – Ю.П.) склад злочину, передбаченого цим Кодексом”.
З точки зору своєї соціального сутності злочин являє собою один із видів перетворювальної діяльності людини, оскільки вчиняючи злочин суб’єкт здійснює в об’єкті певні деструктивні зміни чи створює своєю діяльністю передумови для таких змін[395]. Оскільки злочин – це фактично вчинене особою суспільно небезпечне і передбачене кримінальним законом діяння, яке, як слушно вказує С.В. Землюков завжди має свої суспільно небезпечні наслідки[396], то фактично повністю виконаним (вчиненим) злочин буде лише з моменту настання цих суспільно небезпечних наслідків. Відповідно і склад такого злочину повністю виконаним буде лише тоді, коли його суспільно небезпечні наслідки будуть відповідати суспільно небезпечним наслідкам діяння, описаним у кримінальному законі. Правий був М.С. Таганцев, коли писав, що “діяння отримує значення закінченого злочинного діяння як тільки-но відтворений весь його склад, що вимагається законом”[397]. Тобто, за загальним правилом юридичний і фактичний склад співпадають з моменту настання передбачених кримінальним законом суспільно небезпечних наслідків діяння.
390
Див.: Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для юрид. вузів і фак. / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін. За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ – Харків: Юрінком Інтер – Право, 2001. С. 80.
391
Див.: Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. – М.: Юристъ, 1999. С. 59-61; Трайнин А.Н. Общее учение о составе преступления. – М.: Госюриздат, 1957. С. 59-60; Курс советского уголовного права. Часть общая. Том ІІ. Преступление / А.А. Пионтковский. Ред. кол.: А.А. Пионтковский, П.С. Ромашкин, В.М. Чхиквадзе. М.: Наука, 1970. С. 89.
392
Див., наприклад: Гонтарь И.Я. Преступление и состав преступления как явления и понятия в уголовном праве. – Владивосток, 1997. С. 97; Игнатов А.Н., Костарева Т.А. Уголовная ответственность и состав преступления: Лекция / Под ред. Ю.А. Красикова. – М.: ИНФПА-М-НОРМА, 1996. С. 27.
393
Див.: Брайнин Я.М. Уголовная ответственность и ее основание в советском уголовном праве. – М.: Юридическая литература, 1963. С. 106; Кузнецова Н.Ф. Преступление, состав преступления, диспозиция уголовного закона // Вестник Московского университета. Серия 11. Право. – 1967. – № 54. – С. 36-38.
394
Див.: Ребане И.А. Понятие преступления и состава преступления // Проблемы совершенствования гражданско и уголовно-правового законодательства в свете решений XXV Съезда КПСС и новой Конституции СССР: Тез. докл. респ. научн. конф., посвящ. 400-летию Вильнюсского ун-та (1-2 февраля 1979 г.) – Вильнюс: Вильнюсский гос. ун-т, 1979. С. 21.
395
Див.: Марцев А.И. Преступление как социальное явление // Современные проблемы правовой теории и практики: Сборник научных трудов. – Омск: Омский юридический институт МВД России, 1997. С. 5.
396
Див.: Землюков С.В. Преступный вред: теория, законодательство, практика: Автореф. дисс. … д-ра юрид. наук. – М.: Московский государственный университет им. М.В. Ломоносова, 1993. С. 4, 14.
397
Див.: Таганцев Н.С. Русское уголовное право: Курс лекций. Часть общая. – М., 1994. Том. І. С. 323.