Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999

У першому розділі ми звернули увагу на дивні та важливі особливості розв'язання ренесансного мовного питання у Польщі та Литві. Попри те, що шляхта обох країн після 1569 р. прийняла польську як мову освіти та політики, для кожної з них це мало різні наслідки. Освічені класи Польщі перейшли з імпортованої мови держави та літератури, латини, на кодифіковану версію народної — польську. У Великому князівстві Литовському, навпаки, мову урядову, схожу до народної на більшості території князівства, замінили імпортованою мовою держави та літератури — польською, що політично та культурно маргіналізувало і білоруську, й литовську мови. У другому розділі ми побачили, що елітарний статус польської похитнувся за модерних часів, коли національна політика переорієнтувалася на маси. Те саме відбулося з мовним питанням і в Україні після 1569 р.: замість поширення української народної мови або відродження церковнослов'янської, перемогла мова польська. Тоді як у Польщі відповідь на мовне питання привернула увагу освічених людей до народної мови, в Литві та Україні вона відділила освічену еліту, світську і церковну, від решти населення (див. таблицю 1, с. 132).

В Україні релігійна реформа мала ще один вимір. Чимало польських та українських шляхтичів сприйняли ідеї Реформації. Велика частина української шляхти у XVI ст. перейшла з православ'я на різні течії протестантизму. Пізніше їхні нащадки потрапили під вплив Контрреформації й перейшли на католицизм. Таким чином, тоді як Контрреформація усунула відмінності у віросповіданні між польськими шляхтичами та селянами, вона ж спричинила релігійні розбіжності між римо-католицькими українськими шляхтичами та православними селянами. Отже, коли у модерний період народна релігія та проста мова стали основою для національної політики, польська мова та римо-католицизм в Україні були приречені вважатись чужими. Хоча залишалась одна інституція, що прислужилась обом, — Уніатська Церква, яка вижила в Україні як релігія меншості й серед шляхти, й серед селян. Коли ж у 1630-х рр. православ'я відновило свій правовий статус у Речі Посполитій, уніатство втратило свою універсальну складову та перетворилось на невелику Церкву східного обряду. Як побачимо далі, за певних політичних умов Уніатська Церква стане підгрунтям для модерних уявлень про українську націю[193].