Смерть у кредит
- Автор: Селин Луи Фердинанд
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Вид-во Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-58-1
- Переводчик: Роман Осадчук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Смерть у кредит». Краткое содержание книги:
Селіна часто називають «революціонером у літературі», оскільки він чи не вперше почав застосовувати прийом майже буквальної імітації розмовного стилю у літературі, через що в його текстах можна часто зустріти вульгаризми та «низьку лексику», які дивним чином поєднуються з високим стилем майже поетичної оповіді. Вся творчість Селіна пронизана рефлексіями на бурхливі і заплутані, жорстокі й величні події XX сторіччя, серед яких він намагається віднайти місце для власне людини, і такий пошук найчастіше закінчується тим, що критики назвали «літературою бунту проти суспільства».
Інколи ми показували один одному свої брехунці. Окрім того я розповідав йому новини з відділів, кого збираються звільнити, завжди були типи, що висіли буквально на волосинці… Ці телепні тільки й думали, як здихатися один одного… яку б запустити брудну чутку… або ж обговорювали тридцять шість способів, за допомогою яких можна роздивитися задницю клієнтки, коли вона сідає.
Серед клієнток траплялися доволі розбещені… Часом вони так ставили ногу на драбинку, щоб усе було видно, й, хихочучи, бігли геть… Одна з них, коли я проходив попри неї, показала мені свої підв'язки… Ще й видавала при цьому смоктальні звуки… Я піднявся до Андре, аби йому про це розказати… Ми розмірковували над тим, як виглядає в неї між ногами, коли там усе зволожується… жовте? червоне? чи воно пече? А які литки? Ми також видавали звуки язиком і слиною, імітували поцілунок… І все-таки ми встигали обробляти від двадцяти до тридцяти сувоїв за годину. Малий Андре навчив мене одного виверту із шпильками — надзвичайно важливого, коли розгортаєш тканину з одного кінця… з тонким сатиновим краєм. Після першого надрізу треба навскоси трохи відгорнути й заколоти тканину. І саме так акуратно й точно закріпити… Треба вміти не забруднити гладкий лицевий бік… І спершу слід помити свої лабети. Тобто без справжньої техніки тут не обійтись.
Удома розуміли, що в Берлопа я довго не протримаюсь, що мій дебют не вдався… Лавлонґ, коли зустрічав матір то там, то тут у кварталі, по дорозі на закупи, весь час наговорював на мене: «Ах! Шановна пані, ваш хлопчик не злий, це точно! Але який же він легковажний!.. Ох! Ви були цілком праві!.. Порожня довбешка!.. Просто не знаю, що з ним робити!.. Він усе псує. Все, до чого тільки торкнеться!.. О-йо-йой!..»
То була брехня, брудний наклеп… Я чудово це усвідомлював. Та мені вже було байдуже! Ця смердюча балаканина потрібна лише для того, аби я ще більше гарував!.. Він використовував моїх батьків… Адже вони ще могли мене прогодувати… Він знецінював мою працю, щоб змушувати мене працювати задурно. Я міг говорити й робити що завгодно, мої старі все одно мені не повірили б, тільки ще більше дерли горло…
Малий Андре, хай би який жалюгідний, а таки заробляв тридцять франків на місяць. На більше він був не здатний… Мій батько жахався, коли думав про те, що мене чекає в майбутньому. Де я зможу влаштуватися? Він просто не уявляв… Для контор я не дуже годився… безперечно, ще менше, ніж він сам!.. Я не мав ніякої освіти… Якщо я завалю справу з торгівлею, все полетить під три чорти… Він робив дошкульні зауваження… Просив зглянутися на нього… Проте я робив усе, що міг… Не шкодував сил… Удавав, що сповнений ентузіазмом. Приходив на роботу на годину раніше… Йшов додому пізніше за всіх інших… Проте я був на поганому рахунку… Робив лише дурниці… Панікував… Весь час помилявся…
Треба пройти через усе це, щоб до кінця зрозуміти систему… Вона має через нутрощі дістатися аж до серця…
Зараз мені часто трапляються невдоволені, які на все нарікають… Але це лише бідолашні задовбані задниці… дрібні людці, невдахи, що чіпляються за насолоди… Їхня злість, як укус блощиці… За неї не треба платити, вона дістається майже задарма… Справжні телепні…
Звідки їм знати про це… Хіба з ліцею… Самі балачки, слова на вітер. Справжня ненависть іде зсередини, з молодости, бездарно розтраченої на непосильну роботу. Таку, що від неї здихають. Тільки тоді ненависть буде така сильна, що залишиться назавжди. Вона проникне скрізь, її вистачить, щоб отруїти все, щоб винищити всю підлоту і серед мертвих, і серед живих.
Щовечора, коли я повертався, мати цікавилась, чи я не одержав розрахунку… Вона весь час готувалася до найгіршого. За вечерею про це заговорювали знову. Ця тема була просто невичерпна. Чи зароблятиму я колись на життя?..
Ці розмови, особливо за столом, справляли на мене гнітюче враження. Я майже не наважувався просити добавки. Квапився покінчити з їжею. Мати також їла швидко, та я її все одно дратував:
«Фердінане, скільки разів тобі казати! Ти навіть не помічаєш, що їси! Ковтаєш не пережовуючи! Глитаєш, як пес! Подивись на себе! Ти вже аж світишся! Аж зелений!.. Хіба це піде тобі на користь? Для тебе роблять усе можливе, а ти даремно марнуєш харчі!»
Малого Андре на складі майже не діставали. Лавлонґ дуже зрідка туди підіймався. Коли він ретельно писав номери, йому ніхто не набридав.
Андре полюбляв квіти, що часто буває з неповноцінними, він привозив їх із села й розставляв у пляшках… Прикрасив ними всі балки горища… Одного ранку він привіз величезний оберемок гілок глоду. Всі це бачили… Було вирішено, що таке неприпустимо. Всі так довго обговорювали це в присутності Лавлонґа, що він вирішив піднятися й самому подивитись… Андре насварили й заставили все викинути у двір…