Гаррі Поттер і смертельні реліквії
- Автор: Ролінґ Джоан К.
- Язык: украинский
- Переводчик: Виктор Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і смертельні реліквії». Краткое содержание книги:
— Помилкове враження, —відповів ґоблін з пронизливішим голосом. — Ми ні на чиєму боці. Це війна між чаклунами. —То чого ж ви ховаєтесь?
— Я вирішив, що так буде розважливіше, — пояснив ґоблін з глухуватим голосом. — Коли я відповів відмовою на досить зухвале, як на мене, прохання, то зрозумів, що моя особиста безпека під загрозою.
— А що тебе попросили зробити? —поцікавився Тед.
— Виконати обов'язки, що не узгоджуються з гідністю моєї раси, — відповів ґоблін жорстко й холодно. — Я ж не ельф—домовик.
— А в тебе що, Ґрипхук?
— Схожі причини, — відповів ґоблін з пронизливим голосом. — Моя раса вже не керує "Ґрінґотсом". А я не визнаю керівника—чаклуна.
Він щось нечутно додав ґоблідіґуцькою мовою і Ґорнук реготнув.
— Що це за жарт? — запитав Дін.
— Він сказав, — пояснив Дерк, — що є речі, яких чарівники теж не визнають або не впізнають.
Настала коротка пауза.
— Я щось не зрозумів, — зізнався Дін.
— Перед тим, як піти, я їм трошки помстився, — сказав англійською Ґрипхук.
— Людино добра… тобто, ґобліне добрий, — квапливо виправився Тед. —Ik часом не замкнув якогось смертежера в старому наднадійному сейфі?
— Якби замкнув, то навіть меч не допоміг би йому вибратися, — відповів Ґрипхук. Ґорнук знову реготнув, і навіть Дерк ледь—ледь засміявся.
— Ми з Діном усе одно нічого не збагнули, — сказав Тед.
— Северус Снейп теж не збагнув, — вишкірився Ґрипхук, і обидва ґобліни вибухнули лиховісним реготом.
У наметі Гаррі аж задихався від хвилювання. Вони з Гер—міоною перезиралися й слухали затамувавши подих.
— Ти що, Тед, про це не чув? — здивувався Дерк. — Про дітлахів, які намагалися викрасти меч Ґрифіндора зі Сней— пового кабінету в Гоґвортсі?
Наче електричний струм пронизав Гаррі, бренькнувши кожнісіньким нервом, і він закляк на місці.
— Нічого такого не чув, — зізнався Тед. — Про це ж не писали у "Віщуні"?
— Навряд, — пирхнув Дерк. — Мені сказав Ґрипхук, а він чув од Вілла Візлі, котрий працює в банку. Серед тих, хто пробував свиснути меча, була й молодша Біллова сестра.
Гаррі зиркнув на Герміону й Рона — вони вчепилися за видовжені вуха, наче за рятувальні круги.
— Вони проникли в Снейпів кабінет і розбили скляну
шафку, в якій він зберігав меч. Снейп упіймав їх з мечем аж на сходах.
— А щоб їм добре було, — забідкався Тед. — Вони що, збиралися напасти з тим мечем на Відомо—Кого? Чи на самого Снейпа?
— Ну, хоч би які були їхні наміри, але Снейп вирішив, що меч небезпечно залишати там, де він був, — сказав Дерк. — Минуло кілька днів, і він, отримавши, мабуть, дозвіл від Відомо—Кого, відіслав меч у Лондон для зберігання в "Ґрінґотсі".
Ґобліни знову розреготалися.
— Я все одно не розумію жарту, — знизав плечима Тед.
— Це підробка, —хрипко кинув Ґрипхук.
— Меч Ґрифіндора?!
— О, так. Це копія… щоправда, чудова… але чаклунської роботи. А оригінал багато століть тому викували ґобліни, і він володів певними властивостями, якими наділена лише зброя, виготовлена ґоблінами. Хай де схований справжній меч Ґрифіндора, але його точно немає в жодному сейфі банку "Ґрінґотс".
— Он воно що, — сказав на це Тед. — І я так розумію, що ти забув розповісти про це смертежерам?
— Я не бачив причини турбувати їх цією інформацією, — самовдоволено відповів Ґрипхук, і тепер уже й Тед та Дін зареготали разом з Ґорнуком і Дерком.
Тим часом у наметі Гаррі заплющив очі, воліючи, щоб хтось інший запитав про те, про що він мусив знати. Минула хвилина, яка здалася йому нескінченною, і Дін підкорився цьому бажанню. Адже він, зрештою, як зненацька пригадав Гаррі, теж колись зустрічався з Джіні.
— То що сталося з Джіні та з іншими? З тими, хто намагався вкрасти меч?
— О, їх покарали, і то жорстоко, — байдуже відповів Ґрипхук.
— Але ж вони цілі? — відразу запитав Тед. — Бо з тих бідних Візлі уже вистачить поранених дітей.
— Настільки мені відомо, серйозних травм у них нема, — відповів Ґрипхук.
— То їм ще пощастило, — додав Тед. — Знаючи Снейпа, можна радіти, що вони взагалі залишилися живі.
— То ти віриш, Тед, у ту історію? — поцікавився Дерк. — Віриш, що Снейп убив Дамблдора?
— Звичайно, що вірю, — здивувався Тед. — Чи ти хочеш мене переконати, що до цього причетний Гаррі?
— Хтозна, у що в наші дні можна вірити, — пробурмотів Дерк.
— Я знаю Гаррі Поттера, — сказав Дін. — І я вважаю, що він справжній той… "Обранець", чи як там його називають.
— Так, синку, багато хто хотів би вірити, що так воно і є, —зітхнув Дерк, — і я не виняток. Тільки де ж він? Схоже, що просто втік. Якби він знав щось таке, чого ми не знаємо, або був якийсь такий особливий, то він би зараз боровся, збирав би сили опору, а не ховався хтозна—де. Знаєш, "Віщун" таки дав добрі публікації проти нього…
— "Віщун"? — глузливо скривився Тед. — Не дивно, Дерк, що ти віриш у всілякі побрехеньки, якщо й досі читаєш ту гидоту. Хочеш знати факти, бери "Базікало".
Раптом хтось почав задихатися, ледь не блювати, і його щосили загупали по спині. Судячи з усього, це Дерк вдавився риб'ячою кісткою. Врешті—решт він пролопотів:
— "Базікало"? Цю маразматичну газетку Ксено Лавґуда?
— Зараз вона не така вже й маразматична, — заперечив Тед. —Ти почитай. Ксено друкує таке, про що "Віщун" мовчить. В останньому номері не було жодної згадки про зім'яторогих хропачів. Скільки йому ще дозволятимуть таке друкувати, невідомо. Але Ксено нагадує на першій сторінці кожного випуску, що кожен чарівник, який не підтримує Відомо—Кого, обов'язково повинен допомагати Гаррі Поттеру.
— Спробуй допомогти хлопцеві, який пропав з лиця землі, — сказав Дерк.
— Та вже той факт, що його й досі не впіймали —величезне досягнення, — зауважив Тед. — Я б радо скористався його підказками. Це ж те саме, що й ми намагаємось робити — лишитися на волі, правда?
— Це ти правильно кажеш, — важко зітхнув Дерк. — Якщо ціле міністерство з усіма його інформаторами шукає Гаррі, то просто дивовижно, що його й досі не зловили. Втім, хтозна, може, його давно зловили й без зайвого роз голосу вбили?
— Ох, не кажи такого, Дерк, — пробурмотів Тед. Запанувала довга мовчанка, заповнена брязканням ножів
та виделок. Коли вони знову заговорили, то вже про те, чи заночувати прямо на березі, чи краще вилізти назад на схил. Вирішили, що дерева—надійніший прихисток, тому загасили вогнище й полізли назад на гору, аж доки їхні голоси стихли.
Гаррі, Рон і Герміона змотали видовжені вуха. Гаррі було важко мовчати, коли вони підслуховували розмову, а от зараз він ледве видушив з себе два слова:
— Джіні…меч…
— Знаю! — сказала Герміона.
Вона потяглася по вишиту бісером сумочку й цього разу запхала туди руку по саме плече.
— Ось… і… він… — процідила вона крізь зуби й почала витягати щось із самого дна сумочки. Помалу з'явився краєчок багато прикрашеної рами. Гаррі підбіг їй допомогти. Поки вони витягали з сумочки порожній портрет Фінеаса Ніґелуса, вона ні на мить не відводила від рами чарівної палички, готова щомиті вистрілити закляттям.
— Якщо хтось поміняв справжнього меча на підробку в Дамблдоровім кабінеті, — важко дихала вона, притуляючи портрет до стінки намету, — Фінеас Ніґелус мав би все бачити, бо його портрет висів біля самісінького меча!
— Якщо він тоді не спав, —засумнівався Гаррі, але відразу ж затамував дух, бо Герміона стала навколішки перед порожнім полотном, цілячись чарівною паличкою прямо в його центр, і покликала:
— Е—е… Фінеас! Фінеас Ніґелус! Нічого не змінилося.
— Фінеас Ніґелус! — ще раз повторила Герміона. — Про—
фесор Блек! Чи не могли б ми з вами поговорити? Будь ласка!
— "Будь ласка" завжди помагає, — почувся холодний злий голос і в портреті виник Фінеас Ніґелус. Герміона миттю крикнула:
— Обскуро!
На темних проникливих очах Фінеаса Ніґелуса з'явилася чорна пов'язка і він наштовхнувся на раму, скрикнувши від болю.
— Що… як посміли… що ви таке?…
— Мені дуже прикро, професоре Блек, але це необхідний запобіжний засіб!
— Негайно заберіть цю паскудну деталь! Заберіть, я сказав! Ви руйнуєте видатний мистецький твір! Де я? Що відбувається?