Чудеса в Гарбузянах
- Автор: Нестайко Всеволод Зіновійович
- Год: 1984
- Язык: украинский
- Переводчик: Павел Александрович Лукьянов
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Чудеса в Гарбузянах». Краткое содержание книги:
Хлопці поплювали на руки і взялися до діла.
— Глибше, глибше копайте!— командував Сашко Циган.— І землю на один бік скидайте, осюди. Щоб було як протитанковий рів. Бо в тих "мерседесів" такий мотор, що...
— Еге! Глибше! Тут хоч би як,— невдоволено буркнув Марусик.
Заступи скрипіли, хлопці хекали.
Перекопати битий шлях, який сотні років вкочували, трамбували колесами мільйони всяких різних возів, колимаг, дормезів та інших засобів пересування,— ой, нелегка справа.
Земля була тверда, як камінь.
Аж до смерку провозилися друзі. Але шлях усе-таки перекопали. Вперті вони були хлопці.
— Не проїде! Не лише "мерседес" — всюдихід "Нива" і то не проїде!— упевнено сказав Сашко Циган.
Журавель і Марусик, що, зморені, лежали горілиць на траві край дороги, тільки мовчки хекнули у відповідь.
— Ну а тепер глянемо, що вони там роблять, і — на інший об'єкт!— скомандував Сашко Циган.
— Та зачекай! Дай одпочити трохи. Ач, завзятий!— запротестував Марусик.— У мене спина не розгинається.
— Вони чекати не будуть. їх твоя спина не цікавить. Уставайте, ну!
Але ні Марусик, ні Журавель навіть не поворухнулися.
— Ну гаразд. Десять хвилин на перепочинок.
Проте й через двадцять хвилин хлопці не піднялися. Лише десь за півгодини Сашко Циган спромігся підняти їх. І де в нього бралася та енергія?!
Посеред двору горіло вогнище. Іноземці сиділи навколо нього й говорили. І знову більше говорив старий "ковбой", а ті двоє слухали і лише іноді докидали пару слів. Нічого копати, здається, вони й не збиралися.
— Дивно,— знизав плечима Сашко Циган.— По-моєму, їм давно можна було б і починати.
— Це вони хочуть збити нас з пантелику,— сказав Марусик.— Вони ж бачили Журавля. І підозрюють, що якась пацанва за ними стежить. От і вирішили дотягти до глибокої ночі.
Журавель промовчав.
— Може... Може, й чекають, щоб поснули,— погодився Сашко Циган.— Але не на тих напали. Ходімо!
Між подвір'ям, де жили колись старі Кандиби, і подвір'ям
покійної Степаниди Неварикаші (тієї самої, пам'ятаєте, що, як і Павлентій, була понятого, коли шукали скарб) Липська вулиця була найвужча. Найвужча і найвибоїстіша. Тут і без того завжди застрявали підводи, а в негоду буксували машини.
Кращого місця для перепони й не знайдеш.
Тим паче, вулиця звідси починала підйом на горбок, а вже далі спускалася до липового гаю.
Тому іноземцям зовсім не було видно, що тут робиться.
— Ну, давайте! Дружно! Не розслаблятися!— закомандував Сашко Циган, коли вони, знову ж таки городами, в обхід, дісталися сюди.
— Але, хлопці...— сказав раптом Журавель, чухаючи потилицю.— Вам добре, у вас дома нікого, а мої мати й бабуся там уже, мабуть, панікують, думають, що ми потопилися. Ніхто ж так пізно рибу не ловить.
— То що ти пропонуєш?— скривився Сашко Циган,
— Ну, піти, покрутитися, повечеряти, вдати, наче йдемо на горище спати, а самим сюди.
— Тобі тільки вечеря в голові! Ні! Спершу перекопаємо,
а вже тоді...
— Нема питань!— підтримав Сашка Цигана Марусик.—
А то будемо вечеряти, а вони...
— Ну гаразд,— погодився Журавель.— Тільки давайте швидше, а то...
Але завжди, коли хочеться швидше, коли треба швидше, виходить навпаки. Це вже закон.
Журавель так старався, що держак його заступа раптом — хрусь!— і зламався. Не без того, правда, що був він уже й надламаний. Але ж треба, щоб саме зараз...
Журавель аж плюнув спересердя. Лагодити заступ у темряві без інструменту годі було й думати.
— Їсти менше треба!—прошипів Сашко Циган.— А то таку силу наїв, що все ламаєш.
Журавель тільки винувато зітхнув. Два заступи — звичайно, не три. Справи пішли рівно на третину повільніше. Журавель підбігав то до одного, то до другого:
— Дай покопати. Ти вже втомився. Дай! Але пі один, ні другий не давали.
— Одійди.
— Не заважай.
Журавель на хвилину відходив, а потім знову починав:
— Дай! Ну диви, як ти вже сопеш.
— Знаєш, біжи додому,— сказав Сашко Циган.— Справді, там уже хвилюються. А ми потім.
— Ні!— замотав головою Журавель.— Без вас не піду. Дай я покопаю.