МИ

- Чи не легше було прибрати з дороги дівчинку? Вона, якщо не помиляюся, легша за КАМАЗ…

Михась замислився. Потім знову знизав плечима й знову широко посміхнувся:

- Якось не подумав…

- Кльово, - прокоментував Аскольд.

Що саме було «кльово», він так і не повідомив. Утім, ми й не допитувалися. Хильнули ще по келиху і розійшлися хто куди.

Дорогою я спитала у Рината:

- А що отримав ти?

- Тобто? - не зрозумів Ринат.

- Дивися, - взялася пояснювати я, - внаслідок нашої пригоди я знайшла Іллю, якого шукала, Михась - свій дар і гарну роботу, Аскольд - батька… А що отримав ти?

Він звично обійняв мене за плечі й відказав:

- Вас. І я подумала, що насправді ми всі отримали нас. Все інше - то побічні ефекти, приємні й не дуже, а єдине, заради чого ми вели всі наші пошуки, - це ми. А може, і справді не було ніякого Іллі? Може, він і справді виліз із того багаття?..

Втім, скажу, як полюбляє казати Михась: це неважливо. Важливо лише те, що вони поруч. Найкращі друзі, з якими цікаво говорити про будь-що і цікаво мовчати про будь-що.

Хіба що… Хіба що останнім часом мовчимо ми більше, ніж розмовляємо. Хіба що тем для розмов у нас дедалі менше, та й бачимося дедалі рідше. І я, чесно кажучи (тільки мовчіть про це, бо це - секрет), я не можу дочекатися тієї миті, коли посеред нашої галявини саме по собі спалахне багаття, і з нього вилізе якась халепа, що змусить нас об’єднатися знову.

Халепа може бути серйозною, може загрожувати чимось моїм хлопцям, я знаю це, та нічого вдіяти з собою не можу.

Егоїзм самотнього офісного планктону, якому знову стало нудно жити… Я вже казала, що я - моральна потвора?..