Принц Ґаллії
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич, Авраменко Валентин
- Язык: украинский
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Принц Ґаллії». Краткое содержание книги:
Водночас на сторінках книги в неявному вигляді присутній фантастичний елемент. Це не чаклуни з драконами, не прибульці з інших світів і навіть не гості з майбутнього, що прагнуть змінити власне минуле. Фантастика лежить у самій основі сюжету, в тому самому історичному тлі. У «Принці Галії» витвором авторської уяви є не лише окремі персонажі і ситуації, а вся історія середньовічної Європи з часів падіння Риму до середини XV сторіччя, коли відбуваються зображені в романі події. Автор пропонує читачеві свій погляд на наше минуле, але не намагається ні в чому переконати його, а просто радить розглянути інші можливості історичного розвитку і самому вирішити, що ми втратили, а що навпаки — виграли від того, що історія повернулася саме так, а не якось інакше.
Філіпові дуже хотілося знати, чому батько так журиться через те, що колись відмовився назвати старшу дочку Хайме III своєю невісткою. Проте він бачив, що зараз герцоґ не схильний вдаватися в деталі, а тому стримав свою цікавість, відклавши з’ясування цього питання до кращих часів.
— Що було, те спливло, батьку. Коли вже на те пішло, я теж не безгрішний. Мій перший шлюб не можна назвати вдалим, і ваші докори того пам’ятного дня були образливі за формою, але справедливі по суті. Тоді я був нестямно закоханий і вчинив як звичайна людина, а не як державний муж, не замислюючись над наслідками свого вчинку. Друзі намагалися напоумити мене, навіть Ернан, і той мусив визнати… — Філіп не закінчив свою думку і махнув рукою, ніби відганяючи від себе сумні спогади та важкі думи. — Але зараз, — твердо продовжував він, — я вирішив обрати собі дружину, виходячи суто з державних міркувань, керуючись інтересами всього нашого роду.
— Ось виходячи з таких міркувань, — з готовністю відгукнувся герцоґ, — я пропоную на твій розгляд два варіанти: або шлюбний та політичний союз з могутньою європейською державою, або шлюб з багатою спадкоємицею, який дозволить нашому родові стати не просто найвпливовішим, а й домінуючим у всій Ґаллії.
— Багата спадкоємиця, це Марґарита Наваррська? — здогадався Філіп.
— Так, вона, — ствердив герцоґ. — Дочка Александра Десятого.
— Гм… Кажуть, дика штучка.
— І дуже вигідна для нас партія. З усіх поглядів вигідна. Проте…
— Проте, — жваво підхопив Філіп, — з доброчесністю Марґарити… як би це сказати попристойніше?… словом, не все гаразд.
— Ти також не чернець, сину мій, — з добродушною усмішкою парирував герцоґ. — Гадаю, що спадок — ціле королівство, хоч і невелике, — дає нам вагомі підстави для поблажливості. Наразі мене турбує не сумнівна цнота наваррської принцеси, а деякі інші особливості її характеру.
— А саме?
— Те, що ти сказав. Вона дика штучка.
Філіп самовпевнено осміхнувся:
— Ну, це вже мій клопіт. Я їй швидко кігті обламаю.
Герцоґ похитав головою:
— Не так все просто, Філіпе. Щоб обламати їй кігті, як ти висловлюєшся, слід щонайперше одружитися з нею. А з цим якраз і може виникнути заминка.
— Так, справді, — мовив Філіп, куйовдячи своє золотаве волосся. — Кажуть, що Марґарита й думати не хоче ні про яке заміжжя, а королю бракує рішучості своєю волею примусити її до одруження.
— Отож-то й воно. Відколи помер принц Рікард і Марґарита стала наступницею престолу, дон Александр майже щомісяця отримує дуже заманливі пропозиції — і всі їх відхиляє. Попервах він чинив так з власної ініціативи, мовляв, його дочка ще мала, нехай підросте трохи, а потім вже затялася сама Марґарита: не хочу, каже, заміж, і квит — видно, ще не нагулялася досхочу. Щоразу, коли батько заводить з нею розмову про її можливе одруження, вона влаштовує йому бурхливі сцени — то з криками та лайкою, то зі сльозами — в залежності від настрою. Коли ж король пробує наполягти на своєму, Марґарита геть скаженіє, влаштовує істерику і вчиняє справжній погром, трощачи все, що підвертається їй під руку.
— Оце так-так! Я чув, що за вдачею Марґарита не янгол, проте не думав, що вона суща фурія.
— Можеш не сумніватися, фурія ще та. Зокрема тому король і мріє чимшвидше віддати її заміж, сподіваючись, що тоді вона вгамується. — Герцоґ скептично усміхнувся. — Блаженний, хто вірує. Особисто я вважаю, що цьому вже нічим не зарадиш. Марґарита вдалася в свою матір не лише вродою, а й характером — така ж невгамовна і сварлива, примхлива та норовиста, без скандалів просто жити не може, як риба без води. Взяти хоча б останній її вибрик.
— Який?
— Ну, з Інморте.
— З Інморте? — перепитав Філіп. — А що між ними сталося?
Герцоґ здивовано підвів брови:
— Хіба ти нічого не чув?
— Та начебто нічого… А втім, ні, таки чув. Кажуть, у березні наваррський король посварився з ґросмейстером єзуїтів… Отже, і тут не обійшлося без Марґарити?
— Ясна річ. Останнім часом жоден гучний скандал у Наваррі не обходиться без її участі. А цей був особливо гучний. Далебі, дивно, що ти так мало чув про нього.
— Тоді я був на війні, — коротко відповів Філіп.
— Атож, — погодився герцоґ. — Якраз тоді ти воював в Андалусії. — Раптом він хитро примружився і додав: — Бої, а в часи затишшя — гарненькі мавританочки. Де ж там було прислухатися до пліток!