Путівник по галактиці для космотуристів

Він видавався неприродно похмурим і мовчазним. Надто похмурим навіть для корабля, екіпаж якого лежав мертвий у заповненій димом камері, що була кілька миль під землею. Це одне із тих відчуттів, які не передаси словами. Кожен, хто хоча б раз у житті бачив мертвий космічний корабель, зрозуміє, про що йдеться.

Форд відчував, що за цим прихована якась таємниця — корабель і двоє поліцейських загинули, наче за помахом чарівної палички.

З досвіду він знав, що у Всесвіті все має свої причини.

Інші троє також це відчували, але ще дужче вони відчували пронизливий холод. І вони заспішили під тепле крильце «Золотого Серця», не бажаючи задовольнити свою цікавість.

Допитливий Форд попрямував до корабля з Благулона. Дорогою перечепився за металеву фігуру, яка лежала ниць у холодній пилюці.

— Марвін, — здивувався він. — Що ти тут робиш?

— Ото вже не думав, що ви про мене згадаєте, — озвався приглушено металевий голос.

— Як життя, залізна людино? — поцікавився Форд.

— Гірше нікуди.

— Що там сталося?

— Не знаю, — відказав Марвін. — Там я ніколи не був.

— Але чому, — Форд присів навпочіпки, — ти валяєшся на землі?

— Це найефективніший спосіб відчути себе нещасним, — пояснив Марвін, не підводячи голови. — Не вдавайте, що вам хочеться поговорити зі мною. Я ж знаю, як ви мене ненавидите.

— Це неправда.

— Ні, правда. Нікому я не потрібен. Ненависть — провідна риса Всесвіту. Варто мені з кимось заговорити, як він одразу починає мене ненавидіти. Навіть роботи. Я встану, коли ваша ласка, і піду собі, куди очі дивляться.