Знак Хаосу

Погляд Джуліана зустрівся з моїм і я надів таку ж маску безпристрасності, як і в нього.

— Добрий вечір, Мерлін, — привітався він. — Ти граєш якусь роль в цьому плані?

— Добрий вечір. Я спостерігач, — відповів я. — Все інше, що я, можливо, зроблю, буде продиктовано обставинами.

Звідкись зовні я почув виття пекельного гончака.

— Тільки не заважай, — відгукнувся Джуліан.

Я посміхнувся.

— У чаклунів є особливі способи залишатися непомітними.

Він знову вивчив мене поглядом, гадаючи, чи не маю я на увазі яку-небудь загрозу.

Потім він знизав плечима і повернувся туди, де лежала на столі розгорнута карта, притиснута по кутах каменем і кинджалом. Він вказав, що Люку слід приєднатися до нього, і я пішов за ними.

Карта зображувала західну галявину Ардена і він вказав на ній наше місце розташування. Гарнаті знаходився на південь від неї, а Амбер на південний схід.

— Наші війська розташовані тут, — прокреслив пальцем він. — А у Далта тут. — Він провів ще одну лінію приблизно паралельно нашої.

— А сили Бенедикта? — Запитав я.

Він глянув на мене, злегка насупившись.

— Люку корисно знати, що такі сили є, — відчеканив він, — але не їх чисельність, місцезнаходження та завдання. Таким чином, якщо Далт захопить його в полон і допитає, у нього буде багато причин для занепокоєння і ніяких відомостей для дій.

— Хороша думка, — кивнув Люк.

Джуліан знову показав на місце між двома фронтами.

— Ось тут я зустрічався з ним, коли ми вели переговори, — пояснив він. — Це рівне місце, видне вдень обом сторонам. Я пропоную знову скористатися ним для вашої зустрічі.

— Гаразд, — погодився Люк, і я помітив, що коли він говорив, кінчики пальців Джуліана погладжували руків'я лежачого перед ним кинджала. А потім я побачив, що рука Люка недбалим рухом опустилася до пояса і лягла там трохи зліва, поряд з його власним кинджалом.

Потім Люк і Джуліан одночасно посміхнулися один одному і продовжували це робити кілька тривалих секунд. Люк здавався крупніше Джуліана і я знав, що він моторний і сильний. Але за плечима Джуліана стояв багатовіковий досвід володіння зброєю. Я думав, як би мені втрутитися, якщо хтось із них зробить перший хід у відношенні іншого, бо знав, що спробую їх зупинити. Але потім, немов з раптового згоди, вони відпустили зброю і Джуліан сказав:

— Дозвольте мені запропонувати вам келих вина.

— Я б не заперечував, — погодився Люк, а я подумав, чи не утримала їх від сутички моя присутність. Ймовірно, ні. У мене виникло враження, що Джуліан просто хотів ясно висловити свої почуття, а Люк хотів дати тому зрозуміти, що йому наплювати. І дійсно, я не знаю, на кого б поставив.

Джуліан поставив на стіл три склянки, наповнив їх вином «Краще Бейля» і жестом запропонував нам не соромитися, поки затикав пробкою пляшку. А потім взяв залишену чашку і відпив великий ковток перш, ніж я і Люк встигли хоча б понюхати своє вино. Це була гарантія, що нам не загрожує отруєння і що він хоче поговорити про справу.