Стежкою легенд
- Автор: Акимушкин Игорь Иванович
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Л. Силаєва
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Стежкою легенд». Краткое содержание книги:
Відповідь на ці та багато інших питань ви знайдете у книзі кандидата біологічних наук Ігоря Івановича Акимушкіна «Стежкою легенд». В ній розповідається, як учені крок за кроком відкривають таємниці природи.
У поведінці тварин так багато незвичайного!
Деякі загадкові явища природи людям, не знайомим з біологією, здавалися надприродними. А релігія завжди спекулювала на неуцтві. Автор викриває релігійні міфи та «чудеса». Ви дізнаєтесь про пташине молоко, про манну небесну, про риб'ячі та криваві дощі і про те, чому несуться півні, а кури співають.
Допитливий читач знайде тут багато цікавих фактів.
«Демон» атакує!
Якийсь американський солдат заблукав у джунглях Філіппінських островів. Проблукавши багато годин лісом, він ліг відпочити. Пробудження його було жахливе: просто нього сидів привид з ощиреним ротом і двома вогненними кулями замість очей. «Лісовий дух» посміхався зле й урочисто. Знавісніла від страху людина, лементуючи, кинулася навтьоки через хащі.
Коли сердегу знайшли, він увесь час повторював: «Ці очі! Ці очі!» Солдат збожеволів.
Маленьке цікаве звірятко, що спустилося з дерева, аби краще роздивитися сплячу людину, мабуть, налякалося не менше. Солдат міг убити його одним щиглем. Але прищеплений в дитинстві острах перед безглуздими образами чортів і привидів запаморочив солдатові розум.
«ОЛЬМ — СТРАШНИЙ ДРАКОН»
Кажуть, що у страха очі по яблуку. У забобону очі, мабуть, і зовсім як телескопи: наймізерніших і найбезневинніших звіряток маловірний поголос може підняти до рангу всемогутніх страховиськ.
«Ольм — жахливий дракон затіяв гру в горах», — з такою звісткою під час великої повені 1751 року прийшли до священика жителі словацького села Ситтих.
Річки вийшли з берегів, затопили поля й села, бурхливі потоки звергалися з гірських схилів у долини. Слово «ольм» було в усіх на вустах. Винуватець напастей сам попав до рибальських сітей. Священик поспішав за переляканими рибалками на берег річки. Жалюгідна, безпорадна істота постала перед його очима: блідий «тритон» з двома червоними жмутами зябер по боках голови безсило в'юнився в чарунках сіті. Священик надіслав цю дивну істоту своєму приятелю натуралістові.
Той, докладно вивчивши створіння, назвав його протеєм.
Протей — житель підземного царства.
Протей, або, по-місцевому, ольм, справжній житель підземного царства. Він живе в підземних водах Югославії і на півночі Італії. Протей ніколи не залишає темних печер. Лише під час великої повені та зливи бурхливі потоки іноді виносять його на поверхню. Довге червоподібне тіло протея має жовтаво-білий, зрідка м'ясо-червоний колір. У нього кволі, непридатні до ходіння лапки й малесенькі оченята, сховані під шкірою. Окрім зябер, протей має ще й легені, але він може дихати ними на повітрі не більше двох-чотирьох годин, а потім починає задихатися.
Крихітні, зарослі шкірою очиці протея годні розрізнити лиш світло від темряви. Нічого більше довкола він не бачить. Поживу протей знаходить за допомогою органів дотику й нюху. А живиться цей «страшний дракон» такими ж, як і він сам, сліпими мешканцями «похмурого царства Аїда» [47] — павуками, рачками, комахами.
Протей — одна з найсумирніших істот. Чи варто говорити, що він не має нічого спільного ні з драконами, ні зі злими духами й чаклунами і не може спричиняти стихійні лиха. Але поява протея на поверхні землі якоюсь мірою пов'язана з великими повенями, Тому народна фантазія й поєднала в поетичній вигадці і грізні сили природи, і дивні «неземні» істоти, що з'являються в повідь. Так виникла легенда про ольма — мініатюрного дракона, який змінює течію гірських річок.
Ласиця — маленьке хиже звірятко, не набагато більше за протея, але і її незвичайні нічні повадки породили повір'я, за давніх часів дуже поширене в селах Росії, про підступи нечистої сили.
СТАЄННИЙ ДІДЬКО
Біля стайні з'юрмилися люди. Жінки голосять, хрестяться. Чоловіки мовчать. Хазяїн у розпачі. Зашкарублою долонею змітає він білу піну з коня, намагається розчесати скуйовджену гриву. Та де йому!
— Знову, проклятущий, коня заїздив! — каже хазяїн, погладжуючи змиленого коня.
Кінь дико водить очима.
— Унадилася, нечиста сила! Геть занапастила коня.
— Отже, Якимичу, кінь під масть: дідько ковтун сковтунив. Так старі люди казали.
— Та де там під масть! Ледачий до роботи став кінь.
І справді, де там «під масть». Яка користь з прикмети, коли худобина з раннього ранку в милі! І так щодня. Заїздить домовик за ніч коня, всю гриву ковтуном зіб'є, клятий, а вранці — ори, коли кінь ледве на ногах стоїть. Що з нього візьмеш! Ще півбіди — коли вряди-годи загляне до стайні. Та лихо, коли щоночі унадиться. Ну що тоді робити?
47
За повір'ями стародавніх греків, під землею було царство бога Аїда, повелителя загробного світу.