Науково-практичний коментар до Податкового кодексу України: в 3 т.
- Автор: Колектив авторів
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Міністерство фінансів України, Національний університет ДПС України
- ISBN: 978-966-337-259-4
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до Податкового кодексу України: в 3 т.». Краткое содержание книги:
1. Місце постійного проживання. Як таке виступає місце, де особа фактично проживає, а при неможливості встановити таке місце — місце, де ця особа живе, а при неможливості встановити це місце — місце, де ця особа зареєстрована у встановленому порядку, або місце, що зазначене в паспорті або іншому посвідченні особи, або місце перебування її батьків (одного з батьків), усиновителя, опікуна або піклувальника. В українському й російському законодавстві немає чітко закріпленого цього поняття. Тому досить часто при тлумаченні за основу беруться рекомендації Організації економічного співробітництва й розвитку. Особа вважається податковим резидентом, якщо має постійне місце проживання в державі, якщо вона має в ньому постійне житло, тісні особисті й економічні зв’язки (центр життєвих інтересів) і звичайно проживає в цій державі. Деяким законодавствам властива невизначеність цієї характеристики. Так, у Швеції законодавство про прибутковий податок як платника розглядає будь-яку особу, що прибуває до країни, якщо вона придбала «дійсне житло або притулок».
2. Принцип громадянства використовується поряд із принципом місця проживання або місцезнаходження суб’єкта. Його застосування передбачає ряд особливостей. По-перше, основна частина податкових законодавств виходить із рівноправності громадян, іноземців, осіб без громадянства в обов’язках із приводу сплати податків та зборів. В основі подібного єдиного підходу лежать інтеграційні процеси, які відбуваються в економіці й підштовхують до формування уніфікованих податкових важелів. У жовтні 1961 року була прийнята Європейська соціальна хартія, що набула чинності в 1965 році, й передбачає, що громадяни кожної з договірних країн мають право займатися діяльністю, що приносить дохід на території інших договірних країн, на основі рівності із громадянами останніх. Таким чином, диференціація громадянства не може служити підставою для використання різних ставок, застосування пільг і т. д., тобто збільшувати податковий тягар на резидентів. По-друге, залежність оподаткування від громадянства зачіпає особливості механізму нарахування і внесення податкових платежів, що засновані на взаємності держав. У випадку надання будь-яких пільг або зниження податкового тиску однією державою щодо юридичних або фізичних осіб іншої, остання на підставі взаємності може використовувати подібний механізм.
3. Центр особистих і економічних інтересів.
4. Місце фактичного проживання. Місцем фактичного проживання фізичної особи вважається місцезнаходження будинку, квартири або іншого житлового приміщення, де постійно або переважно мешкає ця особа. У цій ситуації треба враховувати положення ст. 45 цього Кодексу «Податкова адреса». Нею для фізичних осіб визнається 252 місце постійного або переважного проживання, за яким платник перебуває на обліку в органі державної податкової служби.
При характеристиці фізичних осіб як платників податків навряд чи має сенс наголошувати на диференціації осіб за віком. Законодавство не робить принципового розмежування за даним критерієм (швидше за все, тільки побічно — при характеристиці доходів, отриманих від різних видів діяльності, для заняття якою вже передбачається досягнення певного віку). Податки на доходи неповнолітніх сплачують батьки (опікуни або піклувальники) у порядку, встановленому законом. Національними законодавствами і міжнародними договорами можуть встановлюватися додаткові ознаки фізичних осіб-платників або інший їх набір, послідовність, оцінка.
Платниками податків і зборів з юридичних осіб є: 1) українські підприємства й організації, місцем діяльності яких є Україна або органи управління яких перебувають в Україні; 2) іноземні підприємства й організації. Платниками податку визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об’єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об’єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами і на яких покладено обов’язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом. В основі виникнення податкових обов’язків у подібних платників, визначення їх розмірів і особливостей лежить диференціація юридичних осіб на резидентів і нерезидентів з метою оподаткування. Податковими резидентами, згідно із ст. 14 цього Кодексу є юридичні особи та їх відокремлені особи, які утворені та провадять свою діяльність відповідно до законодавства України з місцезнаходженням як на її території, так і за її межами; дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають дипломатичні привілеї та імунітет. Так, резидентами вважаються юридичні особи й суб’єкти господарської діяльності України, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва й т. п.), які створені й здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства України й за місцезнаходженням на її території. До резидентів також належать дипломатичні представництва, консульські установи й інші офіційні представництва України за кордоном, що мають дипломатичні привілеї й імунітет, а також філії й представництва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють господарської діяльності.