Повернення до зірок

«Виходить, — зрозумів Ґордон, — про кораблі баронів вони не знають. А барони прибудуть з хвилини на хвилину. Для нас, щоправда, це однаково буде запізно».

До зали мовчки увійшли три фігури, закутані в сіре, у капюшонах, низько насунутих на обличчя.

Х’харни.

Присутні, як дещо здивовано відзначив Ґордон, прореагували на їх появу по-різному. ІІІорр Кан дивився прямо, не приховуючи своєї відрази. Ліанна злегка зблідла, та й сам Ґордон теж. Навіть Сін Крівер, здавалося, відчув себе не у своїй тарілці.

Лише Нарат Тейн дивився на них все з тією ж мрійливою посмішкою.

— Ви прибули вчасно, брати, щоб взяти участь у моїй коронації.

Тільки тепер Ґордон зрозумів по-справжньому, наскільки нелюдським був розум божевільного принца. Він, якого негуманоїди шанували як бога і який назвав прибульців з Магелланових Хмар братами, відрізнявся від людини більше, ніж будь-хто з присутніх.

Перший з Х’харнів ледь чутно сказав:

— Не зараз, Нарат. У нас є термінова справа.

Своєю зміїною ходою він попрямував прямо до Ґордона.

— Ця людина знає те, що повинні знати і ми. І якомога швидше.

— Але мій народ чекає, — заперечив Нарат. — Нехай він почує, що моя кузина добровільно віддає мені трон. Тоді мене буде проголошено новим королем Фомальгаута.

Він чемно посміхнувся Ліанні:

— Ви зробите це, кузина, чи не так? Все повинно пройти у суворій відповідності з церемоніалом.

Сін Крівер похитав головою:

— Ні, Нарат, це почекає. В’ріл правий. Х’харни надали нам неоціненну допомогу, чи не так? Тепер наша черга. Нарат з незадоволеним міною на обличчі знову опустився у крісло. Х’харн, якого звали В’ріл, мовчки вдивлявся у обличчя Ґордона, але той, як не намагався, не міг розрізнити його рис, захованих під глибоко насунутим капюшоном. Ґордон багато б віддав, щоб позбутися від нестерпного бажання негайно утікти геть з цієї зали. Він насилу стримував себе.

— Деякий час тому, — сказав В’ріл, — я інкогніто побував на Трооні. Мене доставив туди наш добрий союзник Джон Оллен. Там я скористався нагодою і прозондував мозок Коркханна. Коркханн… Що з ним? Мертвий? Скоріш за все… І, ймовірно, Хелл Беррел теж.

— Я дізнався, — продовжував В’ріл своїм огидним шепотом, — що чоловік, який називає себе Джоном Ґордоном, здійснив у минулому обмін розумами з Зарт Арном. І, перебуваючи у тілі принца, він керував Руйнівником.

Ось і все, подумав Ґордон. Знову Руйнівник, будь він проклятий! Руйнівник, якого всі так бояться і секрет якого, всі впевнені, відомий йому, Ґордону. Саме Руйнівник принесе йому смерть… Або те, що страшніше за смерть.

Х’харн підійшов зовсім близько.

— Тому зараз, — прошипів він, — щоб отримати інформацію про Руйнівника, я прозондую мозок цієї людини. Охоплений панічним жахом, Ґордон спробував повернути голову, щоб поглядом заспокоїти Ліанну. Він не може видати секрет, якого не знає! Але сил не вистачило навіть на це. І тут же мозок його вразив удар незмірної сили. Те, що Ґордон випробував раніше, у кораблі, на борту якого ховався Х’харн, було наче слабенький вогник сірника порівняно з блискавкою. Він поринув у небуття. Коли отямився, зрозумів, що лежить на підлозі. Розплющивши очі, побачив спотворене стражданням обличчя Ліанни. Нарат Тейн помітно нервував, а Сін Крівер запекло сперечався про щось з Х’харном.