Парад планет

Далі в тій статті в амстердамському напівпорнографічному журналі йшлось про матір грибка маслючка, начебто Варвара з Яблунівки хоч і була молодиця при вроді та доброму здоров’ї, а все ж... Коли до революції в Яблунівці трапився недорід, то юна Варвара страждала ункусним епілептичним нападом Джексона; раптом у батьківській хаті, де й порошинки борошна не було, їй починали пахнути книші, паляниці, коржі, пундики, маторжаники, в ніздрях лоскотали пахощі ковбас, шинки, вудженини!.. Уже коли прийшли фашисти, у Варвари начебто виявились прикмети ліліпут-галюцинації, себто всі німці та поліцаї стали їй здаватись малесенькими людьми, що їздять на малесеньких танках і машинах, тримають у руках малесеньку зброю, п’ють шнапс із малесеньких наперстків. Ліліпут-галюцинації у матері Варвари водночас дуже дивно поєднувалися з гуллівер-галюцинаціями: сама собі вона видавалась дуже великою й сильною, іноді бачила свою голову в небесах. Отож зарубіжні писаки в своїх вигадках дійшли до того, що стверджували, нібито вона одного зимового вечора з сухою соняшничиною в руках кинулась на колону німців, що марширували через Яблунівку. Авжеж, німці видавались мурашками, то чому їй, головою до хмар сягаючи, та й не змести їх одним помахом сухої соняшничини, щоб очистити землю від окупантів?..

Лишенько, а які тільки синдроми приписано в тому напівпорнографічному амстердамському виданні старшому Хомі, себто батькові грибка маслючка! Роблячи в колгоспі коло худоби, він вірив, що в кожної корови, коня, свині чи кози всередині закладено магніт. У якої тварини його більше — та краще слухається, її легше доглядати й запрягати в плуг, а в якої всередині закладено менше магніту, та тварина вредна, брикається, хвицається, дає мало молока, не підставляє шию під хомут... Коли німці вступили в Яблунівку, майбутній батько грибка маслючка задумав спалити в полях урожай пшениці на пні, його було зловлено своїми ж таки посіпаками, бито шомполами до смерті, а в очах йому до скону стояв, не гаснучи, образ молодої Варвари, що тримає на руках малого сина Хомка, й так та картина заскліла в його стуманілому погляді, що і в цій чіткості й довготривалості картини виявився начебто ейдетизм Урбанчича-Йенша.