Війна і мир 3-4

Треба командувати одному, а не двом. Ваш міністр, може, гарний по міністерству; а генерал — не то що поганий, а паскудний, і йому віддали долю всієї нашої вітчизни... Я, далебі, божеволію від досади; пробачте мені, що зухвало пишу. Видно, що той не любить государя й бажає загибелі нам усім, хто радить укласти мир і командувати армією міністрові. Отже я пишу вам правду: готуйте ополчення. Бо міністр дуже майстерно веде в столицю за собою гостя. Велику підозру викликає у всієї армії пан флігель-ад’ютант Вольцоген. Він, кажуть, більш Наполеонів, ніж наш, і він радить усе міністрові. Я не токмо чемний з ним, але й слухаюсь, як капрал, хоч і старіший за нього. Це боляче; та, люблячи мого благодійника і государя — корюся. Тільки жаль государя, що довіряє таким славну армію. Уявіть, що нашою ретирадою ми втратили людей від утоми та в госпіталях понад 15 тисячна якби наступали, того б не було. Скажіть ради бога, що наша Росія — мати наша — скаже на те, що так страхаємось і за що таку добру і щиру вітчизну оддаємо сволоті й викликаємо в кожного підданого ненависть і сором? Чого полохатись і кого боятись? Я не винний, що міністр нерішучий, боягуз, безтолковий, млявий і всі має погані якості. Вся армія плаче цілком і лають його на смерть...»