Вічний календар
- Автор: Махно Василь
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Виадвництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-725-8
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Вічний календар». Краткое содержание книги:
[приїзд]
6 Шавааля 1086 року, що відповідало 24 грудня 1675 року християнського літочислення, дефтердар Ахмед-паша прибув до Каїра. Про це записали автори хронік: арабський і семеро турецьких — чотири в Єгипті та три в Стамбулі. Приїзд паші було ретельно зафіксовано. Сказано в тих хроніках, що єгипетським сараф-баші здавна був хтось із місцевої єврейської громади. З прибуттям нового бейлербея зайшли зміни: протягом кількох місяців скоротили платню військовим, розігнали єврейських держателів казни й розпочали атаку на місцевих беїв. Така різка зміна в єгипетському еялеті не могла відбуватися без підтримки Стамбула. Ахмед-паша був присланий великим візиром Кьопрюлю, щоб упорядкувати доходи імперії, значну частину яких османи отримували з Єгипту. В лютому 1676 року вояки наповнили площу Румайла в Каїрі. У місті стояли сім частин джавішів і мамлюки.
[бенкет]
Але перед тим зустрів Ахмеда-пашу Зайн Аль Фаґар-бей. Він розповів про джавішів, запросив Касім-бея. У супроводі війська, мамлюків і Касім-бея Агмед-паша прибув до палацу, усі ввійшли до просторої кімнати, сіли й говорили. Відтак помолилися і знову сіли, але мамлюки та офіцери стояли. І сказав Касім-бей, що мамлюки та офіцери їстимуть лише після їхнього трапезування.
[перше вбивство]
Незадоволення прокотилося Каїром та всіма частинами Єгипетського еялету. Політика призначеного Стамбулом Агмед-паші спричинилася до того, що спершу Абд-аль Фаттаха-ефенді поїхав до Стамбула, щоб розповісти про самоуправство бейлербея. Не встиг він виїхати за каїрські брами й податися через сирійську землю, як мамлюки, що супроводжували Абд-аль Фаттаха-ефенді, напали в пустелі на нещасного і відтяли йому голову. І тіло, і голову залишили для звірів у пустелі. Повернулися до палацу Агмед-паші та доповіли, що зробили.
[друге вбивство]
Не дочекавшись повернення Абд-аль Фаттаха-ефенді, Кунді Мегмед-бей і Делі Сулейман-ага поїхали до Стамбула. Особливо розраховували на колишнього євнуха султанського гарему Делі Сулеймана-агу, який своєю чергою покладався на давні знайомства в палаці падишаха. Вони відмовилися від супроводу, який пропонував їм Агмед-паша, а взяли з собою своїх довірених охоронців із числа мамлюків, яких прислали їм таємно беї. Доїхали до Стамбула, але їх одразу арештували й заслали в Лімнос, один із Егейських островів, де вони наступного року померли.
[бунт]
Османський двір тривожили вісті з Єгипту, де бейлербей Агмед-паша змінив систему податків, зменшив виплату гарнізону яничарів і позбавив пільг місцевих купців — це спричинило незадоволення, котре почало переростати в бунт.
[Саббатай Цві]
У 1676 році надійшла до Стамбула звістка про смерть Саббатая Цві. Ще років за чотири до своєї смерті Саббатай Цві з’являвся на стамбульських вулицях випити вина й поспівати псалми. За доносом стамбульських юдеїв, мовляв, Мугамед-ефенді, тобто Саббатай Цві, таємно притримується юдейських обрядів і часто відвідує стамбульські синагоги — його знову арештували й перевезли до Румелії — у місто над Адріатичним морем. У Йом Кіпур, у місяць Тішрей, в одній із замкових веж Саббатай Цві помер. Не повірив у це Натан із Гази. Розсилав листи, в яких твердив, що Саббатай Цві, тобто Машіах, вознісся. Бо начебто ніхто не бачив більше Машіаха. Охоронці вежі й місцевий паша не могли підтвердити вознесіння Саббатая Цві. Зрештою, ніхто б у Стамбулі їм не повірив. Бо, коли ввійшли вони до келії, де утримували Саббатая Цві, — не було його там. Пооглядали вони всі мури і стіни, думали, що, може, він викинувся з вежі, але не знайшли навіть натяку на самогубство. За першої нагоди відправив паша морем урядника зі звісткою про смерть бунтівника. Його захоронили згідно з юдейськими традиціями — у долішній частині того міста. Про точне місце захоронення знала тільки дещиця його послідовників дьонме, нащадки яких опікуються тим місцем і зберігають його в таємниці від решти світу й донині.
[Трансільванія]
Усі бейлербеї, чиї еялети були поблизу заворушень у Трансільванії, отримали наказ мобілізації.