Правда про справу Гаррі Квеберта
- Автор: Диккер Жоэль
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-358-8
- Переводчик: Леонид Григорьевич Кононович
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Правда про справу Гаррі Квеберта». Краткое содержание книги:
Твір може зацікавити, зокрема, і молодих письменників, адже автор дає тридцять одну пораду як створити бестселер.
Я подумки прикинув: четверте липня, тобто за кілька днів після мандрівки до Рокленда. Саме тоді, коли Гаррі вирішив забути про Нолу. Я попросив її розповідати далі.
— Розкажи мені про Четверте липня.
Вона заплющила очі, наче знову опинилася в минулому.
— То був чудовий день. Гаррі тоді прийшов до «Кларксу» і запропонував податися разом у Конкорд, помилуватися феєрверком. Сказав, що приїде по мене додому о шостій вечора. В принципі, моя зміна закінчувалася о пів на сьому, та я сказала, що мені дуже зручно. А матінка відпустила мене раніше, щоб я змогла причепуритися.
П'ятниця, 4 липня 1975 року
У домі родини Квіннів на Норфолк-авеню панувала страшенна метушня. За чверть шоста, а Дженні досі не вбралася. Наче фурія, гасала вона туди-сюди східцями в спідній білизні і з різними сукнями в руках.
— Мамо, а оце, як тобі? — спитала вона, знову з’являючись у вітальні, де сиділа матінка.
— Ні, це не годиться, — відтяла Тамара. — У тебе в ньому затовста дупця. Ти ж не хочеш, щоб Гаррі Квеберт подумав, що ти ненажера? Поміряй інше.
Дженні знову помчала нагору, до своєї кімнати, скімлячи, що вона потвора, що їй нема чого вбрати і що вона так і залишиться сама до скону.
Тамара дуже хвилювалася: її дочка мала бути дівкою хоч куди. Гаррі Квеберт — це вам не аврорівські молодики, вона не має права на помилку. Щойно донька сповістила про побачення, вона звеліла їй забиратися з «Кларксу»; було вже пополудні, й у ресторані яблуку ніде впасти, але її Дженні й миті зайвої не мала затриматися серед запахів смаженого сала, щоб вони не всотатися в її шкіру та волосся. Заради Гаррі вона мала бути досконалою. Тамара відправила дочку до перукарні й на манікюр, а сама поприбирала в хаті згори й донизу і приготувала вишуканий (в її розумінні) аперитив: а що як той Гаррі Квеберт захоче заразом і перекусити. Її Дженні не помилилася: Гаррі залицявся до неї. Страшенно схвильована, вона невідступно думала про весілля: нарешті прилаштує дочку. Грюкнули вхідні двері: її чоловік, Роберт Квінн, інженер на рукавичній фабриці в Конкорді, повернувся додому. Від розчарування в неї й очі полізли рогом.
Роберт відразу ж помітив, що на першому поверсі лад і чистота. Біля входу гарний букет півників, скрізь серветки, що він їх раніше й не бачив.
— Що тут коїться, кицюню? — поспитався він, заходячи до вітальні, де на столику красувалися солодкі та солоні птіфури, пляшка шампанського та фужери.
— Ох, Боббі, мій Бобусику, — відказала Тамара, щосили стримуючи роздратування, — ти дуже невчасно, мені не треба, щоб ти тут плутався попід ногами. Я ж залишила тобі повідомлення на фабриці.
— Мені не передали. А що таке?
— Щоб ти ні в якому разі не повертався раніше сьомої.
— A-а. Чому це?
— Бо, уяви собі, Гаррі Квеберт запросив Дженні поїхати з ним увечері до Конкорда помилуватися феєрверком.
— Хто такий Гаррі Квеберт?
— Ох, Бобусику! Треба ж хоч трохи цікавитися світським життям. Це великий письменник, він приїхав наприкінці травня.
— A-а. А чому не можна мені додому?
— «A-а»? Ви послухайте лишень, він каже «а-а». Великий письменник залицяється до нашої доньки, а ти кажеш «а-а». Так ось: я не хотіла, щоб ти повертався, бо ти не тямиш, що таке вишукана бесіда. Гаррі Квеберт, уяви собі, не простак: він оселився в Гусячій бухті.
— В Гусячій бухті? Ого!
— Для тебе це, може, й грубі гроші, та для такого, як він, найняти такий дім усе одно, що у воду плюнути. Він зірка Нью-Йорка!
— У воду плюнути? Не знав такого виразу.
— Ох, Бобусику, ти нічогісінько не знаєш.
Роберт невдоволено скривився і підійшов до «шведського столу».
— Тільки нічого не чіпай тут, Бобусику!
— А це що за смаколики?
— Це не смаколики. Це вишуканий аперитив. Найвищий шик.
— Але ж ти казала, що ввечері сусіди кликали нас на гамбургери! Четвертого липня ми завжди ходимо до сусідів їсти гамбургери!
— Ми й підемо. Тільки згодом! І не подумай розповідати Гаррі Квебертові, що ми їмо гамбургери, як ті простаки!
— Таж ми і є простаки. Я люблю гамбургери. Ти сама в шинку торгуєш гамбургерами.
— Бобусику, ти геть нічого не розумієш! Це зовсім інше. А в мене, до речі, великі плани.
— Я не знав. Ти мені нічого не казала.
— Я не про тебе кажу.
— Чому ти мені нічого не кажеш? Я тобі кажу все. Ось, до речі, в мене по обіді весь час живіт болів. Страшенні гази. Мені навіть довелося замкнутися в кабінеті й стати рачки, щоб попукати, так було боляче. От бачиш, я все тобі кажу.