595 днів совєтським вязнем
- Автор: Нимчук Иван
- Год: 1950
- Язык: украинский
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «595 днів совєтським вязнем». Краткое содержание книги:
Спогади з 1939-41 року
Оповідали теж цікаву історію про причину усунення і зліквідування старого комуніста і «друга та соратника» Сталіна, довголітнього всеукраїнського старости Петровського. Казали, що обидва його сини, вищі військові в червоній армії, були теж вмішані у пляни Тухачевського. Старший з них мав саме тої пропамятної ночі, на яку був визначений високими змовниками початок перевороту, команду над вартою у Кремлі і саме він мав виконати найтяжче завдання: зробити переворот у самому Кремлі та заарештувати Сталіна і всіх, що там з ним були. Викриття тої змови, що, здавалося, була приготовлена якнайкраще та якнайбільш конспіративно, вирішило і долю всіх трьох Петровських: спершу розстріляно двох молодих старшин, а їх батька незабаром стягнено з його високого посту і теж зліквідовано, невідомо де.
Так то НКВД — казали вязні — зуміло продістатися між найбільших спеців конспірації, у висліді чого не тільки всі вони, але й десятки тисяч інших високих військових старшин мусіли заплатити своїми головами. Але щойно по невдалій другій світовій війні виявилося, що то не була заслуга НКВД, а помогли викрити цю велику змову проти Сталіна та його режиму чеські головачі Тома Масарик і Бенеш. Як тепер уже відомо, осередком, куди збігалися всі нитки то змови, була Прага. І от, діставши матеріяли про ту змову, чеські провідники, щоб приподобатися Сталінові та з’єднати його ласку для своєї держави і для себе, передали їх йому на те, щоб міг знищити тисячі високих військовиків. Як відплатився за це Сталін Чехословаччині і Бенешові особисто (Масарик помер після розкриття змови Тухачевського ще 1938 р.), знає ввесь світ.
У звязку з тим невдатним переворотом Тухачевського. були серед вязнів балачки і про те, яка з держав могла б нанести смертельний удар Совєтському Союзові. Доцінюючи якслід воєнну силу і великого організаційного духа як Німеччини, так і Японії, вязні все ж не були переконані в тому, що ці держави могли б собі дати раду з воєнною силою СССР, що про неї вони вже тоді, в літі 1940 р., були високої думки. Єдина сила, яка, на їх погляд, могла б упоратися з Совєтським Союзом, це Америка. Вона і величезним людським матеріялом, і невичерпаними господарськими й матеріяльними засобами, і великою технічною перевагою змогла б не тільки ставити з успіхом чоло червоній армії, але її розторощити, тим більше, що Америка на випадок воєнного конфлікту з СССР могла б рахувати на симпатії значної частини підсовєтського населення. Взагалі громадяни СССР у своїй масі мають багато подиву для Америки й американців та для американського духа свободи, що я стверджував неоднократно в розмовах зі співвязнями. Деякі з них, хоч старалися говорити про ці справи можливо найобережніше, не могли таки закрити своїх симпатій та — своїх надій на Америку.
Вже в попередніх розділах писав я про те, яка то манія, а радше який то страх панує в СССР перед шпигунами чужих держав. Кількома наворотами чув я і від слідчих, і від співвязнів про міліони заарештований на терені СССР шпигунів і диверсантів. Та в цьому нічого дивного, коли в цій «найщасливішій під сонцем країні» підозрівають у шпигунстві кожного, хто напише кілька слів до когось за кордон, або дістане звідтіля найневиннішого листа. Під притокою шпіонажі в користь чужих держав зліквідовано там, як я чував, навіть тисячі Богу духа винних філятелістів, що обмінювались колись, як це прийнято в цілому світі, марками з такими ж філятелістами в інших державах. Що це правда, видно найкраще з того, що в усіх культурних державах світу існують численні філятелістичні організації і клюби, добре розбудовані філятелістичні видавництва, багаті крамниці і міліони збирачів марок. А в цілому Совєтському Союзі виходив колись один-єдиний місячник у Москві під заг. «Советский Колекционер», та й той мусів припинити своє існування. А скільки людей, зокрема молоді, може займатися там такою невинною і корисною роботою, як збирання старих поштових марок з чужих держав? Та їм там ніяк до того, бо за саме тільки збирання марок якоїсь держави можуть посудити такого філятеліста в симпатіях до неї і засудити за — шпіонажу.
Відомо ж, що за шпіонажу в користь Канади засудили навіть усіх тих канадійських українців-комуністів, що, заманені туди письменником Ірчаном, Сембаєм та іншими провідниками, продали тут свого часу свої фарми та свої підприємства і поїхали в Совєтський Союз «будувати соціялізм». Зліквідували їх як шпигунів тоді, коли вони, побачивши наочно, як виглядає совєтський «рай» і всю безвиглядність свого положення, висловили перед органами влади бажання повернутись назад до Канади, про що дехто з них, не орієнтуючись у ситуації, мав сміливість написати ще й до своїх приятелів у Канаді.