Подвійне життя

Вона, ця людина, не любить мене. Уже десь з півроку.

А ти її?

Мені здається, що так. Але сил вже не вистачає.

Хвилина мовчання.

Мені здається, ми маємо просто щось говорити.

Гаразд.

Я почну. Мені не так багато років, але майже з дитинства я відчувала, що моє життя буде чимось незвичайним. Проте увесь час я почувалася дуже нещасливою людиною. Важко сказати, у чому саме. Мені завжди було дуже самотньо. Ні з ким поговорити по душах. Я закохувалася, але мені завжди видавалося це нещасливим закоханням. Потім я почала писати. Згодом — читати філософію. Мені завжди хотілося з кимось поговорити, з тим, хто набагато розумніший за мене. З якимось гуру.

Сьогодні я працюю в економічному журналі. Інколи я навіть трохи радію з цього приводу. Коли розум зайнятий, душа вільна бути там, де їй потрібно. Мабуть, тому у мене завжди було відчуття вільного польоту десь там, угорі. Але не тут. Тут я літературний редактор в економічному виданні.

Можливо, мене вже звільнили. Бо роботи завжди дуже багато. І зараз вони працюють, але я знаю, я відчуваю, що я не змогла б ніколи більше побачити Вас, якщо не сьогодні. І я знаю, що після цього я не зможу повернутися туди.

Стефані мовчала.

Я повертаюся додому, готую вечерю, бо за годину чи дві прийде моя кохана людина. Вона прийде так пізно не тому, що в неї багато роботи. Просто їй набридає жити чимось одним і тим самим.

Мені здається, що мої твори дуже непогані. Я знімаю квартиру. І я досі мрію не про таке життя. А ще я колись хотіла досягти просвітлення.

Ти віриш у Бога?

Так, звичайно, як можна не вірити у Бога? Але мені здається, що останнім часом Він був далеко від мене, як ніколи до цього.

Добре. У мене є все. Мій чоловік покинув мене, і відтоді моя кар'єра розквітає. Потім я намагалася відродитися. Але згодом я прочитала твого листа, і мені захотілося повестися незвично для самої себе.

Давай зателефонуємо тобі до роботи. Чи ти вже звільнена, чи ще ні?

Як ти гадаєш, чого Бог чекає від тебе?

Я маю великі сумніви, що Він користується такими категоріями мислення, як чекання чи ще щось.

Тобто ти як дитина без Батька?

Принаймні зараз я точно як дитина без Батька. На відміну від мого, у Вашому житті є сенс.

Який саме?

Ви показуєте світові гарні малюнки. Приклади, варіанти буття. Ви дуже потрібні. І світ підкреслює це своєю увагою до Вас.

Чому ти не друкуєшся?

Бо в мене немає сил і, мабуть, я боюся.

Добре. Бійся. А я поїду до своїх дітей.

Добре, добре. Я все зрозуміла.

Мовчання.

— Я теж буваю категоричною, — перервала мовчанку Сандра. — Знаю, але, чесно кажучи, чомусь мені хочеться саме про це сказати. Я не маю довіри до жінок, які не полюбляють гарну каву, чи вино, чи яку-небудь дуже смачну їжу, не важливо, чи вона справді смачна чи ні, та свого друга. У цьому завжди є щось не те, коли людина забуває про свої улюблені речі. Ну, зрозумійте мене правильно.