Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3

Тільки неймовірна, нелюдська масивність монументальних кам’яних веж і фортечних мурів врятувала усе це від цілковитого знищення за сотні тисяч — якщо не мільйонів — років існування у похмурому гірському районі на краю Землі. «Вінець світу[112]… Дах світу…» — з наших вуст злітали малозрозумілі фрази, коли ми заворожено споглядали неймовірне видовище. Я знову пригадав химерні давні міфи, що так настирливо переслідували мене, відколи я уперше побачив цей мертвий антарктичний світ: про демонічне плато Ленґ, Мі-Го, страхітливу Снігову людину з Гімалаїв, про нелюдське походження Пнакотикських рукописів, про культ Ктулху, Некрономікон і гіперборейські легенди [113]про позбавленого форми Тсатоґґуа і пов’язане з ним ще безформніше космічне поріддя.

Місто простягалося рівниною в усіх напрямках, воно мало щільну забудову, і хоч як уважно наші очі вдивлялися чи то у праву, чи то у ліву його частину, що тяглися уздовж невисоких передгір’їв, які відділяли його від власне гірського масиву, нам здавалося, що ніякого просвіту між спорудами нема взагалі, хіба прозирала зовсім невелика прогалина ліворуч від нашого перевалу. Зовсім випадково ми натрапили на невелику частину чогось такого, що не піддавалося вимірюванню. Передгір’ям де‑не-де пролягали чудернацькі кам’яні конструкції, що з’єднували жахливе місто зі знайомими нам кубами та мурами — вочевидь, оборонними спорудами. Вони, як і дивні печери, були однаково міцними на внутрішніх і на зовнішніх схилах гір.

Безіменний кам’яний лабіринт складався переважно зі стін заввишки від десяти до ста п’ятдесяти футів, і це не враховуючи невидимої під льодом частини, завтовшки від п’яти до десяти футів. Їх спорудили з велетенських брил темного стародавнього кристалічного сланцю та піщанику — у багатьох випадках це були брили розміром 4 × 6 х 8 футів, — хоча у деяких місцях, здавалося, стіни вирізьбили з цільної корінної породи докембрійського періоду. Споруди були різного розміру, чимало з них нагадували за будовою величезні стільники, деякі — меншого розміру — стояли окремо. Загалом серед споруд переважали конічні, пірамідальні і терасові форми, хоча траплялося чимало побудованих у вигляді циліндрів, правильних кубів та їх скупчень, варіацій на тему прямокутників і чудернацьких похилених п’ятикутних будинків, які віддалено нагадували сучасні фортифікаційні споруди. Будівничі постійно та зі знанням справи використовували арки, і, ймовірно, в період розквіту деякі споруди міста увінчували бані.

Усі ці кам’яні будинки страшенно вивітрилися, а скрижанілу поверхню, з якої здіймалися у небо башти міста, покривали уламки брил, що обвалилися ще у прадавні часи. Там, де льодовий покрив був прозорим, ми бачили нижні частини гігантських споруд; кам’яні мости непогано збереглися і на різних рівнях з’єднували численні башти. На стінах, не вкритих льодом, ми помітили сліди зруйнованих таких самих і ще вищих мостів. Придивившись пильніше, ми зауважили незліченну кількість досить великих вікон, декотрі з них прикривали віконниці, виготовлені колись із дерева — тепер воно скам’яніло, однак у більшості випадків вікна загрозливо і лиховісно зяяли порожніми очницями. Будівлі стояли переважно без дахів, верхні краї стін були нерівними, хоча й заокруглені завдяки вітрам; водночас, незважаючи на повсюдну руйнацію і занепад, інші споруди, конусоподібної або пірамідальної форми, що стояли в оточенні вищих будинків, збереглися у незайманому вигляді. Нам пощастило навіть роздивитися через бінокль щось подібне до оздоблення на карнизах — воно складалося з уже знайомих нам груп цяток, наявність яких на давніх мильних каменях тепер набувала значно більшої ваги.