На скрижалях історії
- Автор: Олександр Вєтров
- Год: 2019
- Язык: украинский
- ISBN: 978-617-7475-69-8
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «На скрижалях історії». Краткое содержание книги:
Тут в доступній для широкого загалу формі описані історичні події та життя населення в роки Української революції 1917-1921 рр. на Черкащині (архівні документи), висвітлюється участь черкащан у боротьбі за незалежність і соборність України, спогади розкуркулених і репресованих. Використано багато документальних матеріалів.
Книга розрахована на широкий загал читачів, які прагнуть повніше пізнати історію рідного краю і України.
З учнями познайомився. Для навчання грамоти й арифметики намалював розрізну абетку й цифри до десяти, далася взнаки школа грамоти в Зачепилівці. За місяць дітки стали читати по складах і писати елементи писаних літер. Є, правда, троє таких, що складають слово «ма-ма», а читають «сало». Згодом і ці троє вже читають «Буквар». Особливо полюбляють діти малювати, як і він. У Вербівку до сестри тепер учащати немає часу. Ночує в своїй шкільній квартирі. Харчується в завідувача школи Куценка.
III
Продовжується комплексна тема «Осінь». Учні читають і пишуть слова. У Івана радість на душі, досяг того, чого прагнув. Осінь цього року стоїть суха. Увесь вересень немає дощів. Лісок, у який він частенько водить першокласників, позолотився. Учням дав завдання:
— Принесіть кожен мені десять штук горішків чи шипшини, перевіримо, як ви вмієте рахувати.
Дітлахи з веселим лементом шугають по кущах, приносять шипшину, горішки, терен, глід. Перевірив кожного учня й похвалив:
— Молодці! Гарно попрацювали, умієте рахувати. Тепер будемо обідати.
Посідали й почали їсти, хто що взяв із собою. А Марійка Щербина сидить осторонь від дітей.
Учитель поцікавився:
— Чому ти, Марійко, не взяла їжі з дому?
Та крізь сльози зізнається:
— Мама не ночувала вдома, батько прийшов п'яний і... — залилась дитина гіркими слізьми.
Усі наперебій, один поперед одного, защебетали:
— Батько Марійки, колгоспний рахівник, часто приходить додому п'яний, б'є її маму, усіх розгонить.
Марійку заспокоїли й дали поїсти. А вчитель попросив усіх, щоб ті сказали батькам, які приходять додому п'яні, що пити горілку негарно й шкідливо, велике горе для всіх. А діти, він упевнений, розповідають удома батькам про що їм тлумачать у школі.
Якось у неділю зайшов до крамниці. У черзі багато колгоспників, а між ними й батько його учениці — Щербина, колгоспний рахівник. Не встиг Іван роздивитися, купити, що йому потрібно, коли підскочив до нього Марійчин батько, добряче захмелений, опасистий сільський дядько з банякуватою головою сільського начальничка:
— Чого запишався, наче кобила в спасівку? Ти яке маєш право мене п'яницею обзивати? Вважаєш я тобі пики не наб'ю?!
Аж жили згадючилися на його шиї з випнутим наперед кадиком. Іванові не в тямки, що цьому набраженому чолов'язі від нього потрібно? Тим часом, п'яний бугаювато посунув на вчителя, розгонисто ступнув уперед, ухватив за грудки й раптово ударив. Умить підскочив голова сільради й хотів стати між ними.
Але Іван усе ж устиг збити гонорове опівнення цього бахвала. Колгоспний рахівник вилетів крізь відчинені двері надвір і зарився там носом у пісок. Згодя мовчки зіп'явся на ноги і, сьорбаючи розквашеним носом, хилитаючись, поплентався геть. Метод, зрозуміло, не зовсім педагогічний, та що зробиш, так склалися обставини.
Повернулася від матері його наречена Олена й дала згоду на шлюб, який оформили у Вербівському ЗАГСІ. Дядько її, хоч і противився цьому, але таки змирився. Купив племінниці зимове пальто, спорядив парокінну гарбу з продуктами, і молоді ввечері поїхали до Коханівки.
У селі все ще міцний приватний сектор. Діє бурякове товариство, що об'єднує всіх індивідуальних господарів і контрактує в них посіяні цукрові буряки для Кам'янської цукроварні. Навколо села по ярах розлягаються невеличкі ліски, на північ стелиться рівний степ — поля колгоспу.
IV
Іде комплексна тема «Зима». Учні вже читають буквар, пишуть слова. Потрібні читанки, але їх немає. Покіль пришлють нові, Іван використовує читанки з лікнепу, який не є, а все ж для учнів свіжий матеріал.
Зима цього року сніжна, з хуртовинами. Замело шкільний двір, кучугури врівні з вікнами. Однак душу розпирає радість, намічене завдання виконав. Але помічає, що дружина сумує, не в радість їй буття в такій глушині. Якось на перерві зайшов до своєї кімнати, а Олена втирає сльози.
— Що трапилося? — запитав.
— Сумую за матір'ю.
Порадив, щоб написала їй, нехай приїздить до них. Так і вчинили. Відтепер чекають на матір, його тещу.
Довгі зимові вечори. Надворі віхолить метелиця, свистить, гуде за вікном. Сидять з Оленою вдвох за столиком. Гасова лампа тьмяно відбиває на стіну їхні тіні, лежать журнали першого класу. Не знає Іван, чим заглушити тужливі завивання хуртовини за вікном. Аж от спало на думку: «У мене ж є детекторний приймач, пара навушників і антенний канатик. Слід учепити лише якнайвище антену й можна мати зв'язок із навколишнім світом».
Поруч із приміщенням школи давно доживає віку старий обшарпаний млин-вітряк. Почав Іван умовляти його господаря діда Івана Рахубу:
— Дозвольте я прив'яжу до крила вашого вітряка один кінець антени.
Поки розтлумачив дідові, що це за штукенція така й для чого це йому так потрібно, аж упрів! Той зрештою погодився та й каже:
— Млин давно не меле, вітер не бере, кругом садки, а у млині тільки сичі кують. Ось я полізу відпущу гальму, а ти причепиш свою антену й крило піднімеш руба, до неба.
Так вони й зробили. Подякувавши дідові, через вікно ввів другий кінець антени до себе в кімнату, з'єднав із приймачем. Так уперше Коханівка «зв'язалася» з навколишнім світом, завдячуючи детекторному приймачеві. Прослуховують із дружиною радіопередачі. Стало не так уже й нудотно вислуховувати завивання хуртовини за вікном.
Якось такої негоди прибився до них незнайомий чоловік, що траплялося досить рідко, і відрекомендувався:
— Я новий голова сільської Ради, а до того ще й ваш родич.
Іван здивувався:
— Щось ніяк не пригадаю, який ви родич нам?
Той засміявся й відтяв:
— Ви ж добре пам'ятуєте свою мачуху, а я маю за дружину її старшу дочку.
Мене призначили головою сільради Коханівки, живу тут поки-що сам, без сім'ї. Ходжу, поближче знайомлюся з місцевими жителями.
Так і запізнавалися. Якось новий голова Степаненко зустрів Івана й запропонував перевірити в селі бурякове товариство. Є, мовляв, сигнал, що там засіли тесть із зятем і орудують, як у своєму господарстві. Треба вивести їх на чисту воду. Члени товариства щодня ремствують, що його голова Натальченко отримує з району різні товари на спільчан, які законтрактували в цукроварні яку-небудь площу буряків. Цінніші з них — борошно, цукор, тканини, ремінь на чоботи, оселедці проходять десь «поза хмарами». Голова ревізкомісії товариства Пухир не бажає чи не хоче розбиратися.
Іван погодився робити ревізію після занять у школі, разом із Пухирем, головою ревізкомісії, якого обрала громада. По закінченні уроків прийшов до канцелярії товариства. Вона розміщується в теплій кімнаті великого будинку. За столом сидять молодий чоловік років тридцяти й голова ревізкомісії Пухир. Відрекомендувався:
— За дорученням голови сільської ради робитиму ревізію в товаристві.
Пухир на те відповів:
— Знаю вже про це, але я тут уже ревізував не так давно, з документами все в порядку.
Однак ревізію все ж провели. У акті зазначили, що в головній книзі, де видаткові суми, багато підчисток отже, рахівник Діхтяр регулює видатки з прибутками. Зазирнули і в список на одержання заохочення членами товариства. У ньому підписи членів за одержаний товар є всі, але для впевненості й перевірки — викликали найближчих, а ті нагально заявили:
— Ми ніде нічого не підписували! Ніяких товарів ніколи не отримували, ті підписи не наші, чужі!
Виявилися сфальсифіковані й списки на тих осіб, які мали отримати дефіцитні товари. Усі ці члени товариства не отримували нічого, тож і опротестували липові підписи, що стояли проти їх прізвищ у списку. Доставка товару з Кам'янки була удвоє завищена. Численні зловживання зафіксували в акті й передали його для реагування голові сільської ради.
V
Приїхала мати Олени, уперше побачив Іван свою тещу. Вона привезла своє кухонне господарство у великому фанерному ящику й ще якогось вузла. Чудно ріже слух, що вона іменує дочку Гелею, Гельцею, а не Оленою. Це ж так по-польськи звучить ім'я Олена. Виявляється, дружина полька. Та це не біда. Тут все впреться в характер. Мати Гелени ще не стара. Волосся без сивини, зібране у великий вузол на потилиці. Почуває себе самовпевнено. Зразу здивувалася: