Емілі в пошуках веселки

— Ви певно божевільний, — вигукнула вона.

— Я схожий на божевільного? — вимогливим тоном перепитав пан Ґрейвз.

— Так, — прямо і жорстко підтвердила Емілі.

— Мабуть, так і є… ну певно, що так і є. Божевільний — отруєний вином троянд. Усі закохані навіжені. Яка божественна навіженість! О прекрасні, ніким не ціловані досі вуста!

Емілі зробила глибокий вдих. Ця абсурдна розмова має скінчитися. Вона була вже неймовірно зла.

— Пане Ґрейвз, — погляд, із яким вона це казала, був по-справжньому Мурреївським, тож пан Ґрейвз зрозумів, що вона має на увазі саме те, що каже, — я не маю наміру далі слухати ці нісенітниці. Оскільки ви так і не дали мені пояснити, що сталося з вашою новелою, мені залишається тільки побажати вам гарного дня.

Пан Ґрейвз обдарував її тяжким поглядом. Потім він урочисто промовив:

— Що подаруєш мені — поцілунок чи удар?

Це була метафора? Але так чи інакше…

— Удар, — зневажливо відказала Емілі.

Пан Ґрейвз несподівано наблизився до кришталевої вази і несамовито пожбурив її у піч.

Від Емілі донісся слабкий крик: почасти від його варварських дій, а почасти від справжнього жаху. Дорогоцінна ваза тітки Елізабет…

— Це була лише відповідна реакція, — пояснив пан Ґрейвз, глянувши на неї. — Я мусив зробити це, або убив би тебе. Снігова королева! Весталка[27] з крижаним серцем! Холодна як північні сніги! Прощавай.

Вийшовши, він не хряснув дверима. Він зачинив їх за собою м’яко і безповоротно, так, щоб Емілі усвідомила, що вона втратила. Побачивши, що він уже вийшов із саду й обурено крокує провулком — так, немов хотів щось затоптати, вона врешті-решт дозволила собі довгий видих полегкості. Тепер вона знову могла дихати вільно — вперше, відколи він увійшов.

— Мабуть, — майже істерично мовила вона, — я маю бути вдячна, що він не кинув натомість полумисок із консервованими полуницями в мене.

Цієї миті увійшла тітка Елізабет.

— Емілі, ваза з гірського кришталю! Ваза твоєї бабусі! І ти її розбила!

— Насправді ні. Тітонько, люба, я цього не робила. Пан Ґрейвз, це пан Марк Делаж Ґрейвз. Він жбурнув її в пічку.

— Жбурнув її в пічку! — тітка Елізабет похитнулася. — Чому він жбурнув її в пічку?

— Тому що я не захотіла вийти за нього заміж, — сказала Емілі.

— Вийти за нього заміж! Ви вже зустрічалися раніше?

— Ні.

Тітка Елізабет зібрала скалки кришталевої вази і вийшла з кімнати, неспроможна вимовити жодного слова. Щось має бути не так із дівчиною, руку і серце якої чоловік просить при першій же зустрічі. А потім шпурляє безцінні реліквії у безневинні печі.

Однак найгірше Мурреям було після випадку з японським принцом.

Троюрідна сестра Емілі Луїза Муррей, яка двадцять років провела в Японії, приїхала додому в Гусячий Став, щоб навідати рідню. Разом із нею приїхав молодий японський принц. Він був сином друга її чоловіка. Власними зусиллями вона навернула його у християнство, а він, довідавшись, куди вона їде, зажадав побачити Канаду. Його приїзд здійняв страшенну метушню не лише в родині Мурреїв, а й серед усіх мешканців Гусячого Ставу. Однак це ще були квіточки в порівнянні з їхнім станом, коли вони дізналися, що принц вочевидь безнадійно закохався в Емілію Берд Стар з Місячного Серпа.