Гаррі Поттер і таємна кімната
- Автор: Ролінґ Джоан К.
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 966-7047-34-2
- Переводчик: Морозов Віктор
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і таємна кімната». Краткое содержание книги:
— То не міг бути він! Якщо треба, я готовий присягнути в Міністерстві магії!
— Геґріде, я…
— Ви не на того си подумали, пане, я знаю, що Гаррі ніколи…
— Геґріде! — голосно перебив його Дамблдор. — Я не думаю, що Гаррі нападав на тих людей.
— Ух! — зітхнув Геґрід, і півень знову повис нерухомо. — Файно. То я зачекаю там, пане директоре. І присоромлено пошкандибав геть.
— То ви не думаєте, що це був я, пане професоре? — перепитав з надією Гаррі, поки Дамблдор змітав зі столу півняче пір'я.
— Ні, Гаррі, не думаю, — відповів Дамблдор, хоча його обличчя знову спохмурніло. — Але я однаково хочу поговорити з тобою.
Гаррі нервово чекав, поки Дамблдор дивився на нього, склавши докупи кінчики своїх довгих пальців.
— Хочу запитати, Гаррі, чи не бажав би ти розповісти мені що-небудь? — сказав він лагідно. — Що завгодно.
Гаррі не знав, що й казати. Подумав про Мелфоя, Що верещав: "Бруднокровці, тепер ваша черга!", про багатозільну настійку, що булькотіла десь у туалеті Плаксивої Мірти. Потім подумав про безтілесний голос, який він чув уже двічі, і пригадав Ронові слова: "Чути голоси, які ніхто інший не чує, — то погана ознака, навіть у світі чаклунів". Подумав і про те, які дурниці поширюють про нього, і про свій жах, що він може бути якось пов'язаний із Салазаром Слизерином…
— Ні, — відповів Гаррі, — нічого, пане професоре.
Подвійний напад на Джастіна і Майже-Безголового Ніка перетворив загальну нервозність, яка панувала доти, на справжню паніку. Цікаво, що всіх найбільше стурбувала доля Майже-Безголового Ніка. Як можна було вплинути на привида, запитували всі одне одного; яка жахлива сила могла заподіяти шкоду тому, хто й так уже мертвий? Учні панічно замовляли квитки на "Гоґвортський експрес", який мав відвезти їх на Різдво додому.
— Я бачу, ми тут залишимося самі, — сказав Рон Гаррі й Герміоні. — Ми, Мелфой, Креб і Ґойл. Але ж і веселі будуть у нас свята!
Креб і Ґойл, які завжди мавпували Мелфоя, також лишалися в школі на канікули. Але Гаррі був задоволений, що більшість учнів поїде. Він уже втомився, коли в коридорах усі його обминали, ніби він от-от мав вишкірити ікла або бризнути отрутою; втомився від нескінченного бурмотіння, тицяння пальцями й сичання, коли він проходив де-небудь.
Фредові й Джорджу все це здавалося дуже кумедним. Вони аж зі шкури пнулися, щоб мати змогу пройти коридорами поперед Гаррі, вигукуючи: "Дорогу спадкоємцеві Слизерина! Наближається найлихіший чаклун!"
Персі рішуче засудив таку поведінку.
— Тут немає з чого сміятися, — холодно заявив він.
— Ой, Персі, забирайся з дороги! — відповів на те Фред. — Гаррі поспішає!
— Атож, біжить доТаємної кімнати на чашечку чаю зі своїм ікластим слугою, — додав, пирхаючи, Джордж.
Джіні також не бачила в цьому нічого кумедного.
— Ой, ні! — стогнала вона щоразу, коли Фред голосно запитував Гаррі, на кого той тепер планує напасти, або коли Джордж, зустрівши Гаррі, вдавано захищався від нього зубчиком часнику.
Гаррі не заперечував; він навіть почувався краще, бо принаймні Фред і Джордж також вважали безглуздою думку про те, що він спадкоємець Слизерина. Проте видавалося, ніби їхнє блазнювання дратує Драко Мелфоя, що ставав дедалі невдоволеніший.
— Це тому, що його аж розпирає сказати, що то насправді він, — переконував Рон. — Ти знаєш, як він не любить, коли хтось випереджає його в чомусь, а тут тобі приписують всі заслуги за його брудні справи.
— Уже не довго, — задоволено повідомила Герміона. — Багатозільна настійка майже готова. Невдовзі ми витягнемо з нього всю правду.
Нарешті закінчився семестр, і в замку запанувала тиша, глибока, наче сніг на довколишніх полях. Гаррі вважав її радше приємною, аніж понурою, і радів з того, що він, Герміона і брати Візлі були повними господарями ґрифіндорської вежі. Це означало, що вони могли не криючись грати у вибухові карти, нікого не турбуючи, і потай братися до Дуелей. Замість провідувати Білла в Єгипті разом із містером і місіс Візлі, Фред, Джордж і Джіні вирішили зостатися в школі. Персі, не схвалюючи їхньої легковажної поведінки, рідко з'являвся у ґрифіндорській вітальні. їм він пихато пояснив, що мусить лишитися тут на Різдво тільки тому, що цієї тривожної пори він, як староста, зобов'язаний підтримати вчителів.
Настав різдвяний ранок, холодний і засніжений. Рона й Гаррі, які тепер тільки удвох займали цілу спальню, ранесенько розбудила Герміона — вже одягнена і з дарунками в руках.
— Вставайте! — вигукнула вона, відслоняючи штори.
— Герміоно! Тобі не можна сюди заходити! — запротестував Рон, затуляючись рукою від світла.
— Вітаю тебе з Різдвом! — сказала Герміона, кидаючи йому дарунок. — Я вже майже годину на ногах, додала до настійки ще трохи мереживокрилих мушок. Вона вже готова.
Гаррі сів на ліжку, забувши про сон.
— Ти певна?
— Абсолютно! — сказала Герміона, відганяючи пацючка Скеберса, щоб присісти на краєчку ліжка. — Якщо ви не передумали, то краще це зробити сьогодні ввечері.
Тієї миті в кімнату залетіла Гедвіґа з малесеньким пакуночком у дзьобі.
— Привіт! — радісно озвався Гаррі, коли вона сіла до нього на ліжко. — Ти вже не гніваєшся на мене?
Сова добродушно щипнула його за вухо, і це було для нього значно кращим дарунком, аніж той, який вона принесла від родини Дурслів. Вони прислали Гаррі зубочистку й записку, в якій просили з'ясувати, чи не можна йому лишитися в Гоґворт-сі ще й на літні канікули.