Чорна Рада
- Автор: Кулиш Пантелеймон Александрович
- Год: 1846
- Язык: украинский
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Чорна Рада». Краткое содержание книги:
— Івана Мартиновича волимо! Брюховецького, Брюховецького волимо!
А Сомкове козацтво заднє собі, чуючи, що оглашають гетьманом Брюховецького, почало гукати:
— Сомка, Сомка гетьманом!
І по всьому полю зчинивсь галас несказанний. Тоді й передні бачать, що всі байдуже про царську грамоту, почали оглашати гетьманів — усе ближче, все ближче, аж поки дійшло до самої первої лави.
— Брюховецького!
— Сомка!
— Не діжде свиноізд над нами гетьмановати!
— Не діжде крамар козацтвом орудовати!
— Так от же тобі!
— Візьми ж і ти од мене!
І зачепились. Хто шаблею, хто києм, хто ножакою.
— Стійте, стійте лавою! — крикне Сомко на своїх. — Даймо шаблями їм одвіт!
Хто ж виймає шаблю да горнеться до гетьманського боку, а хто, ніби з ляку, тиснеться назад, кричучи:
— Не наша сила, не наша сила! До табору! Втійкаймо до табору!
А запорожці схопили Іванця за руки да вже й на стіл саджають, і булаву й бунчук до рук дають. Зопхнули й князя з думними дяками, як поперлись.
— Гетьман, гетьман Іван Мартинович! — кричать на все горло.
— Діти! — крикне на своїх старий Шрам. — Так отеє ми потерпимо таку наругу! Спихайте Іванця к нечистій матері!
І кинулись купою до стола. Січуть, рубають низовців, саджають на столець Сомка. А запорожці, як злії оси, не боячись нічого, з одними киями да ножаками, лізуть і б'ють Сомкову сторону. Вирвали в Сомка бунчук і переломили надвоє, одняли й булаву.
Оглянеться Сомко, аж при йому тілько зо жменю старшини.
— Ей, — каже, — годі! Нема тут наших! Старшина гляне, аж кругом самі запорожці. Іванець, махаючи булавою, кричить:
— Бийте, небожата, крамаря! Шапку червїнців під добру руку!
Тоді Сомкова старшина бачить, що лихо, скупилась тісно, плечем поуз плече, да назад до намету. А інші там же поклали голови. За намегом стояли їх коні. Може б, і тут не влизнули, да московське військо, що _прийшло з Гагіним, пропустивши до намету Сомка з старшиною, заступило їх од запорожців.
Тим часом Черевань усе скрикував Сомка гетьманом.
— Що се ти, вражий сину, репетуєш, стоючи між нашими? — крикну гь на йою запорожці.
— А що ж, — каже, — бгатці? Я свою зятя на всякому місті оберу іетьманом.
— Еге! — закричав отаман. — Се крамарів тесть! Бийте його, кабанячу тушу!
Тут деякі поточились до Череваня, і, може б, там йому й капут був, да Василь Невольник пізнав ватажка.
— Пугу-пугу! — закричав, — пугу. Головешка! Гаврило! Хіба не пізнав Василя Невольника? Не чіпай сього пана: він на моїх руках!
— Еге! Ось де зійшлись! — каже той, пізнавши Василя. — Угамуйтесь, братчики, — каже до своїх, — багацько нам тепер роботи й без його.
Да й поперлись до столу, б'ючи всякого, хто не з блакитною стрічкою.
А Гвинтовка тим часом, сівши на коня, проїхав сюди-туди, піднявши вгору срібний пірнач (де він його взяв, ніхто не знає); на пірначі пов'язана широка блакитна стьожка.
— Гей, — каже, — козаки, непорожні голови! Хто не забув держатись за гвинтовку, до мене! За мною! — да й поїхав з ради до табору, держучи високо над головою пірнач із блакитною стьожкою. А за ним повалило козацтво, як за маткою бджоли.
Козацтво ж просте, реєстрове собі, а старшина, значні козаки — собі. Хто оддалеки забачить срібний пірнач, так і прилучається до боку ніженського осаула. Поки переїхав поле до Сомкового табору, назбиравсь за ним такий поїзд, як і за гетьманом. Сомко ж із своєю купою на конях прибуває у табір до полку Переяславського, а Гвинтовка до полку Ніженського.
Покликне Сомко на своїх козаків:
— До шику! До лави! Пушкарі, ришгуйге іармати! Піхота з пищаллю поміж гарматами, а комонник по крилах!
Поїхали генеральнії старшини з полковою старшиною по всіх полках, по всіх сотнях шиковати до бою військо. Сомко, увесь палаючи, поблискує поміж лавами своїм срібним панциром. Одна в його думка — ударити на Іванців табор, розметати, як полову, тії гайдамацькі купи, силою вирвати бунчук і булаву в харцизяки, коли не стало ні розуму, ні правди на Вкраїні!