Зоряний кристал
- Автор: Романчук Олег Констянтинович
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Каменяр
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Зоряний кристал». Краткое содержание книги:
Чудово розуміючи несправедливість контракту, Антон Володимирович усе ж радив погодитись, бо це була цілком реальна нагода для практичної перевірки гіпотези Сошенка, і сам погодився взятії участь в експедиції.
Третім її учасником став двадцятивосьмирічний інженер-геолог Михайло Федотович Щербак, з яким Аркадій Олександрович познайомився під час роботи в Геологічному комітеті. Ще тоді побачив у молодому досліднику знаючого спеціаліста з гострим аналітичним розумом. Отримавши від професора лист-запрошення, Михайло прямо з гірничих виробок приїхав у Київ. Розчервонілий юнак стояв перед ученим, мнучи в руках інженерський картуз. Аркадій Олександрович був схвильований не менше, ніж цей високий чорнявий красень, трохи схожий на цигана. Щербак був готовий працювати без оплати, аби лиш Сошенко включив його у свою експедицію.
Коли мова зайшла про четвертого учасника, яким неодмінно мав бути лікар, Михайло порекомендував свого близького друга Вітольда Казимировича Лятошинського, колишнього слухача медико-хірургічної академії, з якої той був виключений за участь у студентських заворушеннях.
Було організовано збір коштів для спорядження експедиції. Усі четверо внесли свої збереження. Посильну допомогу подали друзі, знайомі. Та й зовсім незнайомі люди надсилали пожертвування, довідавшись про незвичайну експедицію в Індію. Товариство сприяння успіхам дослідних установ імені К. С. Лєденцова при Московському університеті допомогло придбати спектральне обладнання. Геологічний музей Академії наук і Петербурзьке мінералогічне товариство виділили триста карбованців. І все ж з коштами було сутужно.
Наприкінці січня 1914 року Сошенко одержав листа від Роберта Джейсона: «Сер, перш ніж очолювана Вами експедиція відбуде у Британську Індію, нам слід неодмінно зустрітися й узгодити та обговорити ряд питань. Сподіваюся, що Ви знайдете можливість прибути у філіал «Джейсон-електрік» в Каїрі не пізніше 15 березня. В Александрії Вас зустріне представник фірми містер Стівен Меррей. Він потурбується про фрахт судна та забезпечення експедиції необхідним мінімумом спорядження».
1914 року, лютого 12. Одеса.
«Сьогодні ввечері, рівно о двадцятій нуль-нуль, я дістав лондонський подарунок Роберта Джейсона — американську дивинку — «вічне перо» фірми «Монблан», щоб зробити перший запис у щоденнику, який намірився вести протягом усієї нашої експедиції. Либонь, цей неофіційний звіт таки не потрапить до архівів «Джейсон-електрік».
Ось уже п’ятий день, як наш квартет розбив бівуак у «Північному готелі» на Дерибасівській.
Кожний ранок ми починаємо з того, що робимо візити у контори пароплавства, намагаючись пристроїтися на будь-який рейс в Александрію. Однак найближчим часом нічого втішного не передбачається. Судна Російського товариства пароплавства і торгівлі (РТПІТ) та Добровільного флоту, які наприкінці минулого століття встановили зв’язки з фірмами Бомбея, Калькутти та Мадраса, звичайно, йдучи з Одеси в свої Малоазійські рейси, обов’язково заходили в Александрію. Однак ці судна, як нам повідомили, з грудня стоять у порту. Ми й самі бачили, як сумно похитуються в гавані пароплави, припнуті до пузатих причальних тумб…
Сьогодні почало штормити. Більшість суден вийшла в море. Віє пронизливий зимовий норд. Вода цинкового аж чорного кольору зливається з таким же небом, від чого на душі далеко не святково.
Нас у номері двоє: я і Михайло. Лятошинський і Шведов, незважаючи на негоду, пішли в оперу слухати «Фауста».
Крадькома спостерігаю за молодим інженером. Він вмостився у м’якому фотелі і студіює «Дані геохімії» Кларка. Так, працелюбності йому не позичати. Треба й собі дещо підчитати».
Запис без дати:
«…В неділю кошем вибралися на прогулянку. Погода по-весняному сонячна, тепла вперше за багато днів. Термометр на фасаді імпозантного будинку неподалік знаменитих кафе Фанконі й Робіне показував плюс шістнадцять.
З Миколаївського бульвару долинали мелодійні звуки «Берізки» і «На сопках Маньчжурії», котрі змінювались «Маршем Ізмайловського полку» або «Тугою за батьківщиною».