Глибокий мінус
- Автор: Михайлов Владимир Дмитриевич
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: В. Данилейко
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Глибокий мінус». Краткое содержание книги:
Автор оповідання розповідає про тісний взаємозв'язок усіх поколінь, високе покликання людини, озброєної знаннями, чистої морально.
Книга містить також науково-фантастичні оповідання «Чорні Журавлі Всесвіту» та «Люди і кораблі» — про відважних зореплавців, освоювачів Всесвіту.
— Нічого…
— Тоді дай усьому лад.
— Навіщо?
— Хіба так не годиться — дати всьому лад?
— Перед чим? — спитав насторожений Валгус. — Ти придумав? Що ти збираєшся робити?
Що він збирається робити? Якби можна було вгадати це з голосу… Але Одіссей — не людина, його голос — тільки функція не дуже складних пристроїв. Однаковий вираз, однакова інтонація для всього, байдуже, чи говорить він про почуття і сни, чи про надпростір і смерть. Байдужий, хрипкуватий голос… Що ж ти збираєшся робити, Одіссею?
Пауза, яку витримав Одіссей, скінчилася. Голос його зазвучав знову, той самий голос.
— Хочу почати гальмування.
— Ти? Але ж…
— Я знаю. Я знаю це краще за тебе, Валгусе. «Арго» ще тоді, в тому просторі, не даремно намагався примусити мене вимкнути фундаментальну пам'ять. Але ти не дозволив, і я поступово запам'ятав і зрозумів те, що містила вона. Те, що робить вас людьми. Нічого я не можу вдіяти з собою, Валгусе. Я почну гальмування. Я був тільки автоматом — і знову стану ним. Але ж ти був людиною й раніше… Ти ждав від нашого польоту іншого — і я не маю права обдурити твої сподівання. А про решту я тобі вже казав…
«Он як, — подумав Валгус. — Ось який ти хлопець… І це, виходить, властиве розумові. Хай він холодний від природи, хай він може працювати тільки за найнижчих температур — однаково, якщо це — розум. Якщо його, звичайно, нічим не отруїли заздалегідь. Нездатність завдати шкоди іншому розумові — ось що властиве йому. Здатність приносити лише користь. Те, що говорять про розум, лихий від природи, — дурниця. Та ми давно вже так не думаємо. Якщо розум перебуває в нормальній обстановці — він не може бути сам собою націлений на знищення. Але який хлопець виявився Одіссей! Який…»
— Сядь на місце, Валгусе, — сказав Одіссей. — Зараз виникнуть перевантаження. Пристебнись. Не забудь: як тільки швидкість зменшиться і вимкнуться генератори — тобі доведеться командувати. Я тоді вже не зможу думати. Атож. Прощавай!
— Прощавай, Одіссею, — сказав Валгус, і голос його тремтів.
Чітким кроком, мов нічого не сталося, увійшов він у рубку. Вмостився в кріслі. Зручне крісло, до дідька… Звично перевірив проти-перевантажувальні пристрої, увімкнув кисень. Минула хвилина:
— Я намагатимусь вийти поближче до бази. Треба зараз починати. Ти готовий?
— Готовий, Одіссею.
Валгус чекав, що Одіссей зітхне, але він не зітхнув: не вмів та й не мав легень Одіссей… Він просто сказав:
— Починаю маневр…
І почав. Генератори замовкли. Завили гальмівні. Стовпчик швидкості здригнувся.
— Нуль, дев'яносто дев'ять… — блякло сказав Одіссей.
— Нуль, дев'яносто вісім…
— Одіссею, — обережно покликав Валгус. — Ти ще розумієш?
— Не зрозумів, — сказав Одіссей. — Нуль, дев'яносто сім…
Гальмування було стрімке, наче Одіссей відчував, як Валгус рветься у рідний, людський простір. Тяжкі перевантаження, а як на душі — легко? Валгус сидів у кріслі, заплющивши очі. Думати не хотілося. Валгус сидів так кілька годин, — доки Одіссей зменшував швидкість до потрібної позначки. Нарешті стовпчик показника завмер.
— Шукай шлюпку, Одіссею, — сказав Валгус, не розтуляючи очей.
— Ясно.
«Навіщо тобі шлюпка? — подумав Валгус, — До бази, до ТД ти швидше доберешся на «Одіссеї». Привезеш відкриття. Ти зробив його… І все ж на серці тяжко…»
— Шлюпку виявив.
Усе той же невиразний голос, але тепер — і слова…
— Взяти на борт!
«Так, ти привезеш відкриття. ТД мене поздоровить, і всі теж. Потім ТД зробить строге обличчя і скаже: не думайте, що ви щось завершили. Ви тільки почали. Треба ще тисячу разів перевірити. Збудувати такі кораблі, які не ставали б розумніші за пілотів. А фізична суть цього зайвого виміру? А його математичне обгрунтування? А… ще тисяча запитань? Адже ми поки що тільки відкрили цей надпростір, а людям треба в ньому літати далеко… А ще треба навчитися рухатись у ньому. Приблизно так скаже Туманність Дор. Та не це гнітить мене: все це нормально, кінець одного є початок іншого. Не це…
Він не став додумувати і пішов обдивлятися шлюпку, що тим часом уже прибула на місце. Валгус заліз у кабіну: все було гаразд, тільки матеріали, які він лишив, розсипались по всіх кутках — під час викиду, мабуть. Він зібрав їх, хотів віднести в рубку, потім задумливо поклав на підлогу. Хвилину постояв, висунувшись із шлюпкового люка, нічого не роблячи: не хотілось нічого робити.
Що тебе баламутить, це ясно. Ніяк не можеш забути, що Одіссей думав, а зараз він — знову пристрій, жменя кріотронів — і тільки. І він згодився на це заради тебе. Він допоміг тобі, а ти йому?