В забутій країні
- Автор: Санкритьяян Рахул
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: Дитвидав УРСР
- Переводчик: Л. Ященко
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «В забутій країні». Краткое содержание книги:
У цій книзі індійський професор-єгиптолог розповідає про свою подорож до забутої країни”, розташованої десь у верхів’ях Нілу, — спадкоємиці староєгипетської культури.
Коли ви читатимете цей роман, у вас неодмінно виникне запитання: що в ньому правда, а що вигадка? Звичайно, країни, про яку тут розповідається, насправді не було і не може бути: Африку досить добре вивчено, і в ній не могла загубитися” ще не відома нам країна. Проте роман цікавий тим, що в ньому автор відтворює картину з історії Стародавнього Єгипту. Автор має на меті пробудити в юному читачеві допитливість, прагнення до наукових відкриттів і любов до мандрів.
Рано-вранці скликали військову раду, на якій були присутні Бакні, Яхмос, капітан Дхірендра, Чан і я. Головувала сама цариця. Ми обговорили становище і вирішили насамперед укріпити палац. Ми знали Дхандаса, який до нестями жадав загарбати скарби, і розуміли, що він не заспокоїться, поки не поверне жука-скарабея.
Бакні з солдатами зразу ж почали готуватися до оборони. Насамперед у міцних стінах палацу було зроблено бійниці. Якщо противникові все-таки пощастить вдертися на двір палацу, Бакні пропонував засісти у головному будинку, де жила цариця. Тому він наказав добре забити двері цього будинку і замурувати вікна. Крім того, ми прокопали через весь сад широкий рів і спорудили чимало перегорож.
Ми чекали наступу п’ять днів, але противник не з’являвся. Як ми згодом дізнались, Нохрі не поспішав з облогою палацу, бо ні Псаро, ні Дхандас не були впевнені, що сліпий жебрак — розвідник цариці (можливо, Дхандас до самої смерті так і не догадався, що це Чан перехитрив його), і розшукували цього жебрака в місті.
У місті за ці дні не відбулося нічого. Населення зовсім не виявляло свого ставлення до заколоту. Треба сказати, що більшість городян були прихильні до цариці, але вони не наважувались допомагати їй, бо знали силу Нохрі.
На світанку шостого дня ми побачили з даху головного будинку, що рікою просто до палацу посувається велике військо на чолі з Нохрі і Псаро. Бакні наказав солдатам зайняти свої місця.
Ми мовчки чекали нападу, добре розуміючи, що зараз ідеться про життя або смерть кожного з нас і про долю престолу. Спостерігаючи події, я відчував страх, але водночас і цікавість.
Військо Нохрі довго виходило з човнів у безпечному місці навпроти палацу. Капітан Дхірендра запропонував напасти на ворогів першими, але Чан і Бакні не підтримали його, бо у відкритому бою наше нечисленне військо зазнало б великих втрат.
Дхандас у масці Гора походжав між солдатами Нохрі. Мабуть, він хотів якнайшвидше знов оволодіти амулетом. Тільки цим можна пояснити, чому Нохрі почав штурмувати палац, коли на берег устигли вийти не більш як дві третини його армії. Дхандас сам очолив великий загін і повів його на браму палацу. Солдати Нохрі поприносили довгі драбини і, приставивши їх до стіни, поривалися видертися ними на стіну, але оборонці палацу відчіплювали драбини, залізними гаками і скидали вниз. Гвардійці стояли твердо, мов кам’яна скеля, об яку розбиваються морські хвилі, марно намагаючись зрушити її з місця. Стріли гвардійців завдали противникові великих втрат. Але й заколотники були мужні й стійкі, і коли падав убитий солдат, на його місце ставав інший із заднього ряду.
Бій припинився, аж коли запала ніч. Противник відійшов од палацу і став табором. На південь і на захід від палацу був великий майдан; уночі на ньому спалахнули тисячі багать — їх розпалили солдати Нохрі. Крім того, заколотники, як ми дізнались, зайняли на ніч усі будинки на східній околиці міста. Отже, ми опинились у кільці, бо на північ від нас текла ріка; ми не мали куди відступати і мусили битися до загину.
Коли зійшло сонце, штурм почався знову. Наше становище погіршало: вночі до брами палацу підвели таран. То було таке саме знаряддя, як те, що ним орудували в давнину, добиваючись перемоги над Ніневїєю,[30] Вавілоном та Єрусалимом, — товста колода з вістрям на кінці. Воїни відкочували таран назад, а потім гупали ним щосили в браму.
Дхірендра й Чан билися там, де була найбільша небезпека. А я був у загоні, що його Бакні залишив у резерві, тому тільки від очевидців знаю, яку мужність і відвагу виявив того дня капітан Дхірендра. Він обороняв західний, головний вхід до палацу і не покинув його, аж поки всі воїни коло нього полягли. Нарешті браму таки було розтрощено, і в пробоїну кинулися солдати Нохрі. їх вів за собою Дхандас. Заколотники й досі вважали його за Гора. Чан бився коло східної брами, але й там солдати Нохрі взяли гору. Боячись, що всіх нас оточать, Бакні наказав відступати до головного будинку.
Ми відходили в повному бойовому порядку. Всіх поранених заздалегідь попереносили до головного будинку, і там сама цариця із своїми подругами перев’язувала їм рани і доглядала їх.
У другій половині дня, коли противники насіли ще дужче, я випадково зустрівся з Дхірендрою.
— Становище дуже небезпечне. Я навіть не уявляю собі, як ми зможемо боротися далі, - сказав я.
— На мою думку, нема чого занепадати духом, — відповів Дхірендра. — Їм доведеться ще взяти рів, а це не так легко.
30
Ніневія — стародавня столиця Ассірії.