Дiм на горi
- Автор:
- Язык: украинский
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Дiм на горi». Краткое содержание книги:
— Диви, з панів, мабуть, — сказав один, похмурий, а другий запосміхався, блискаючи зубами.
— Бач, і справляється!
— Припекло, то й справляється, — буркнув перший, похмурий, і пішов берегом далі, мнучи важкими чобітьми прирічкове бадилля.
— Глянь, худий він який! — наздогнав першого веселий. — Шкіра на ньому й кості!
— Зате морда благородна! — цвіркнув крізь зуби похмурий, і веселий за його спиною залився сміхом.
— Потіха з тебе, Андрію!
— Не з мене потіха, а з нього! — буркнув злісно похмурий, і веселий раптом перестав сміятися, озирнувся й знову побачив високу, струнку постать з розвіяним за плечі волоссям, що повільно брела по воді. Усміх раптом зник із його веселих вуст: здалося йому, що той високий не по воді йде, а над водою.
Iван чув ту розмову, але вона пройшла повз нього, як проходить біля ніг вода: калоші засипалися піском, але вимивався той пісок так само легко, як і западав, тільки окремі крупинки муляли ступню. Тоді він спинявся й виколупував ті піщинки — обличчя його було застигле, а очі світилися погідно. Сонце заламувало в тих очах по іскрі, і вони від того здавалися ще ясніші: на сітківці відбивався весь навколишній світ — всіяні зеленню горби й хати, птах, який летів у небі, хмари й синява, густо зігріта літнім сонцем. Ген віддалік на далекій курній дорозі їхав віз, тягнучи за собою довгий білий шлейф — той віз із шлейфом також відбився в Iванових зорках, так само і візниця, маленький звідси, як пуголовок, що змахував коротким, мов диригентська паличка, батогом. Iван спинився серед річки й на мить заслухавсь у широку, різноманітну музику оркестру навколишнього світу, яким диригував той іграшковий візник. Спокійно й умиротворено поспівували у кущах пташки, дзюркотіла на високих чи низьких нотах вода, вдаряли по ній смички сонячного проміння, десь поблизу голосно кричала качка і вторував їй прохриплий голос качура. Від найближчої хати полинув невимірне теплий, неголосний жіночий спів: там зривала з дерева вишні зовсім юна молодичка. Кидала ті вишні в берестяну коробку, часом кладучи найстиглішу й до рота, і вишня ця, входячи їй в уста, рубіново спалахувала, роблячи рубіновими й вуста молодички.
Тоді Iван знову дививсь у чисту лискучу воду і вибирав на око густіше зілля, щоб поставити сака. Ловив якраз стільки риби, щоб вистачило поїсти на двох; наступного дня він прийде сюди знову, а коли буде дощ, сидітиме цілий день на веранді і виписуватиме свої корячкуваті гачки, роздивляючись водночас велику долоню вулиці, прочитуючи її лінії, як хіромант. Бачив чотири головні лінії на тій долоні: найважливіша — лінія життя, а там лінія здоров'я й розуму і лінія щастя… Цвіркун поселиться в нього на веранді, підспівуватиме йому вдень і вночі, ночами на його скрегіт відгукуватимуться із саду жабиропухи і турлюкатимуть вони цвіркуну в унісон. Бовванітиме тінню на тій веранді і вдивлятиметься в темінь. Бачитиме, як з'єднуються водно у тій темряві чоловіки з жінками, чутиме стогін породіллі і крик немовляти. Бачитиме радісну, зморену усмішку матері й чутиме заспокійливий вуркіт батька. Слухатиме колючі сварки, які спалахуватимуть у дворах, і погідний туркіт закоханих по таємних кутках. Вдивлятиметься в широко розплющені очі жінки, яка конає, і чоловіка, якому раптом запахла земля. Дивитиметься на веселий танок у якомусь дворищі і слухатиме гомін підпилих людей. Можливо, проникатиме його погляд і в товщ земну, де губляться шари давнішого людського життя: накладаються вони один на одний, роблячи землю більшою. Бачитиме випростані кістяки колишніх людей та розгублені кістки їхніх тварин. Пізнаватиме рештки їхніх речей: уламки посуду, домашніх речей, зброї і шматки напівзотлілої одежі. Глибоке й широке зітхання почує він із тої землі, і так промовлятиме до нього життя, яке відгоріло й замістилося життям оцим, що кладеться перед очі. Лежить воно перед ним, як велетенська долоня, і він спокійно її розглядатиме. Буде врівноважений, добрий та поблажливий. На вустах його гратиме тиха всмішка, а очі його сумуватимуть, як сумує відбитий у росі місяць.