Засадничі міфи ізраїльської політики
- Автор: Гароди Роже
- Год: 1996
- Язык: украинский
- Год: SAMIZDAT
- ISBN: 2-951-000-5
- Переводчик: Олексій Токар
- Жанр: История
Электронная книга - «Засадничі міфи ізраїльської політики». Краткое содержание книги:
Роже Ґароді стверджував, що це не історичний твір, це — політична книга. Моєю метою було показати, що ізраїльська політика — як інструмент американської політики — призводить до війни.
В книзі Роже Ґароді піддає сумніву факт Голокосту — тотального знищення жидів в роки Другої світової війни. Я поважаю юдаїзм… але нацистський Голокост — це міф, що став догмою, яка виправдовує політику Ізраїлю і США на Близькому Сході і у всьому світі…, — пише Ґароді. На думку автора, історія без перебільшення сама може виконати роль обвинувача краще, ніж міф. Перш за все, вона не зводить масштаби дійсних злочинів проти людства, які коштували життя 50 мільйонам людей, до погрому лише однієї категорії невинних жертв, в той час як мільйони померлі зі зброєю в руках, борючись проти цього варварства.
Незважаючи на те, що у книзі кожна теза підкріплена відповідним фактом або цитатою, автора на вимогу французьких сіоністських кіл притягли до суду. Свою солідарність з Р.Ґароді висловили політичні і релігійні діячі. Зокрема, в поширеному комюніке Асоціації журналістів Тунісу у зв'язку з судовим процесом в Парижі у справі 84-річного французького вченого, письменника і громадського діяча Роже Ґароді, якого звинувачують в виправданні злочинів проти людства заявляється: Викриваючи прагнення сіоністських кіл Ізраїлю виправдовувати свою нелюдську антиарабську політику шляхом цинічного використання трагедії Другої світової війни, Роже Ґароді діє суто в рамках визнаних демократії і свободи слова і не заслуговує засудження. Туніські журналісти серйозно стурбовані наполегливим жорстким тиском, який не перестає чинити сіоністське лобі на суддів і на весь хід в цілому цього більш ніж дивного процесу, — підкреслюється в документі. Асоціація закликала світову спільноту надати всебічну підтримку Р. Ґароді, в тому числі поширенню його незручних для сіоністів ідей, щоб показати їх невинність всьому світу і допомогти письменнику уникнути розправи.
Ґароді заявив, що не вважає себе юдофобом, але різко засуджує антиарабську політику Ізраїлю. Французький суд заборонив подальшу публікацію книги Ґароді і 27 лютого 1998 оштрафував його на 240 тисяч французьких франків (близько $40000) та засудив до умовного тюремного ув'язнення на кілька років. Рішення суду викликало дебати про свободу слова у Франції і Європі і багато хто стверджував, що вирок носить політичний характер. Ґароді оскаржив це рішення в Європейському суді з прав людини, проте його апеляція була відхилена як неприйнятна — це сталося за десять днів до 90-річчя Ґароді, 7 липня 2003 року.
Суму в п'ятдесят тисяч доларів США передала для Роже Ґароді дружина президента Об'єднаних Арабських Еміратів шейха Заїда бін Султана Аль Нахайяна. За повідомленням туніського радіо, зазначені кошти вона подарувала видному вченому, мислителю, письменнику та громадському діячеві на знак солідарності з ним і для його підтримки у зв'язку з судовим процесом по його справі, що проходить Франції.
Книга перекладена і видана італійською, іспанською, німецькою, російською та багатьма іншими мовами. В арабському перекладі цей бестселер був проданий тиражем у кілька мільйонів примірників.
Роже Ґароді відмовився від авторських прав на книгу і запропонував всім зацікавленим видавцям світу опублікувати її, не претендуючи на гонорар.
Це перший переклад Засадничих міфів ізраїльської політики українською мовою. В цьому електронному варіанті із скороченням подані деякі тези стосовно французької історії часів Другої світової війни та відсутні додатки до книги, що складаються з листування автора та передруків газетних статей.
Незважаючи на зовнішню видимість, із західним фронтом пов'язано менше проблем, чим зі східним. Розділ Лівану на п'ять провінцій — прообраз того, що станеться з усім арабським світом. Розвал Сирії і Іраку на регіони на основі етнічних або релігійних критеріїв повинен стати в далекій перспективі пріоритетною метою Ізраїлю. Першим етапом буде руйнування військової могутності цих держав.
Етнічна структура Сирії прирікає її на розпад, що може привести до створення шиїтської[11] держави уздовж узбережжя, одного сунітської[12] держави в районі Алеппо іншого — у Дамаску. Друзи теж можуть захотіти створити свою державу — може бути, на наших Голанських висотах, в будь-якому випадку — з Хаураном і північчю Йорданії. Така держава була б у далекій перспективі гарантією миру та безпеки регіону. Ця мета вже досяжна.
Багатий нафтою й Ірак, що роздирається внутрішньою боротьбою. Ірак, перебуває під прицілом Ізраїлю. Його розпад був би для нас більш важливим, чим розпад Сирії, тому що він у ближній перспективі являє собою саму серйозну погрозу для Ізраїлю"[13].
Джерело: "Ківунім" (Kivounim). Єрусалим, № 14, лютий 1982 р., с. 49–59.
Для здійснення цієї великої програми ізраїльські керівники мають у своєму розпорядженні необмежену американську допомогу. З 507 літаків, які вони мали напередодні вторгнення в Ліван, 457 надійшли із США — в якості дарунків або під позики з Вашингтона. Американське лобі вибиває необхідні кошти під тиском сіоністських лобістів всупереч національним інтересам.
Хоча мети плану Ківунім були досить віддаленими, а конфронтація дуже ризикованою, ізраїльському лобі вдалося здійснити одну операцію за допомогою США. Війна проти Іраку — яскравий приклад. Дві могутніх групи тиску штовхали США до розв'язання конфлікту:
1) Жидівське лобі, тому що усунення Саддама Хуссейна знімало загрозу самої потужної арабської країни… Американські жиди відіграють важливу роль у заокеанських засобах масової інформації. Постійний компроміс між президентом і Конгресом змушує Білий дім враховувати їхні настійні прохання.
2) Ділове лобі, яке вважало, що війна може пожвавити економіку. Друга світова війна і величезні замовлення, отримані в ході цієї війни США, хіба не поклали кінець кризі 1929 року, з якого насправді так і не вдавалося вийти? А війна в Кореї хіба не викликала новий бум?
Благословенна війна повернула Америці процвітання.
Джерело: Ален Пейрефітт. "Фігаро", 5 листопада 1990 р.
"Важко переоцінити політичний вплив Американо-ізраїльського громадського комітету (АІПАК), бюджет якого збільшився з 1982 по 1988 рік а 4 рази, з 1 600 000 доларів в 1982 році до 6 900 000 доларів в 1988 році".
Джерело: " Уолл-Стріт Джорнал", 24 червня 1987 р.
Сіоністські керівники ніколи не приховували роль свого лобі.
Бен-Гуріон ясно заявив: "Коли жид в Америці або Південній Африці говорить про своїх жидівських друзів з нашого уряду, він має на думці уряд Ізраїлю".
Джерело: Відродження і доля Ізраїлю. 1954, с. 489.
На 23-му конгресі Всесвітньої сіоністської організації він уточнив, що обов’язок жида за кордоном полягає в "колективному обов'язку всіх сіоністських організацій різних країн допомагати жидівській державі за будь-яких обставин і, безумовно, навіть якщо така поведінка вступає в протиріччя із владою відповідних країн"[14].
Джерело: Бен-Гуріон. Завдання і характер сучасного сіоніста. "Джерузалем Пост", 17 серпня 1952 р. та "Jewish Telegraphic Agency", 8 серпня 1951
Це змішування юдаїзму як релігії (гідної поваги, як і будь-яка інша) з політичним сіонізмом, який вимагає безумовної відданості державі Ізраїль, підмінюючи їм Бога Ізраїлю, тільки підживлює антисемітизм.
Держдепартамент був змушений реагувати. У листі, адресованому Американській раді з юдаїзму і опублікованому 7 травня 1964 року, помічник державного секретаря Телбот, пославшись на принципи американської Конституції, якій кидають виклик сіоністські керівники, нагадав, що США "визнали Ізраїль суверенною державою і громадянство цієї держави. США не визнають ніякого іншого суверенітету або громадянства, вони не визнають політико-юридичних відносин, заснованих на релігійній ідентифікації американських громадян, і не допускають ніякої дискримінації американських громадян за релігійною ознакою. Отже, має бути зрозумілим, що Державний департамент не вважає концепцію "жидівського народу" концепцією міжнародного права".
11
Шиїти — загальний термін, що означає послідовників ряду течій ісламу (прим. перекладача).
12
Сунізм — основний (ортодоксальний) напрям у ісламі (прим. перекладача).
13
Повний текст оригіналу на івриті відтворений у моїй книзі "Палестина, країна божественних послань", Вид. Альбатрос, Париж, 1986, с. 377–387. французький переклад — починаючи зі стор. 315.
14
За піввіку в цьому відношенні нічого не змінилося. Великий рабин Франції Жозеф Сітрук заявив у Єрусалимі ізраїльському прем'єр-міністрові Іцхаку Шаміру: "Кожний французький жид — представник Ізраїлю… Будьте впевнені, що кожний жид у Франції захисник того ж самого, що захищаєте Ви".
Джерело: "Ле Монд", 12 і 13 липня 1990 р., і газета французької жидівської громади "Жур Ж", 12 липня 1990 року, де він додає: "Я ні яким чином не маю на думці подвійне підданство". Але ж можна подумати, що йдеться саме про це.