Бумеранг не повертається
- Автор: Михайлов Виктор Семенович
- Год: 1958
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Переводчик: С. В. Биба
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Бумеранг не повертається». Краткое содержание книги:
Коли Машенька йшла від платформи електричної залізниці в бік Першої просіки, серце її билося рівними, спокійними ударами, вона йшла виконати свій обов’язок і все-таки…
Роггльс не залишив їй ніякої надії і все-таки… маленький, ледве жевріючий вогник надії ще трохи зігрівав її охололе й ображене серце.
День був імлистий. Ішов рідкий лапатий сніг. За кілька днів відлиги дорога стала рихлою, ноги провалювалися крізь тонкий наст, іти було важко і стомливо. Машенька не поспішала. «Для чого? — думала вона. — Раніше чи пізніше, хіба не однаково?»
Ось і глухий паркан. Звівшись навшпиньки, вона насилу просовує руку в щілину над хвірткою, дістає мотузку і піднімає клямку. Коли вона йде запорошеною стежкою, стиснутою з усіх боків великими кучугурами снігу і буйною заростю ялинника, то відчуває, як стихле було хвилювання піднімається знову. Бетховенська чотиризвучна фраза знову пригадується їй. Вона чує пульсування у скронях, яке переходить в її уяві в застережливі схвильовані такти симфонії.
Машенька без стуку відчиняє двері і, машинально струсивши коло порога ноги, входить у кімнату. Тут, як і раніше, холодно, груба не топлена. Роггльс спить, сидячи й кріслі, ноги його закутані пледом. На підлозі коло нього світиться червоним тремтячим світлом електричний камін.
Вона відкриває сумочку і дістає ролик плівки. Замок сумочки клацає голосним металічним звуком. Роггльс розплющує очі і, деякий час нічого не розуміючи, дивиться на Машу, потім очі його лагіднішають, погляд теплішає і в кутках губ дрижить стримувана посмішка. Він простягає до неї руку, і вона, по-своєму розуміючи цей жест, мовчки кладе в його руку ролик. Роггльс так само, як і вона сьогодні вранці, переглядає кілька кадрів негатива, потім, уже не стримуючи посмішки, відкривши чавунні дверці, шпурляє ролик плівки у грубу. Подумавши, він говорить:
— Мабуть, це нерозумно — прийде син коменданта топити грубу, знайде плівку і… Тоді ми обоє опинимося в незручному становищі. Плівку треба спалити. — Він знову відкрив дверці груби, знайшов ролик і, розгорнувши його, засунув кінець плівки в електричний камін.
З погрозливим шипінням піднявся по плівці вогонь, ось полум’я підібралося до руки Роггльса. Він шпурнув у грубу палаючий залишок плівки і гучно зачинив чавунні дверці.
У Машеньки на все вистачило сили. У неї вистачило сили прожити цю добу, що минула з часу їх останньої зустрічі. Вона, не відчуваючи слабості, прийшла сюди і простягла йому репродукції креслень. Але зараз сили зраджують їй. На неї обрушилася така лавина почуттів, що Патрік ледве встиг підтримати її. У Машеньки паморочиться в голові. І, не думаючи ні про що, вся віддаючись захоплюючому почуттю, вона відповідає на його поцілунки, все більше й більше п’яніючи і втрачаючи розум.
Патрік обняв її і сказав — ця фраза запам’яталася їй на все життя, назавжди: «Пробач мені, Машенько, за мою жорстокість. Ти повинна мені вірити, дівчинко. Я джентльмен в найкращому розумінні цього слова».
Роггльс подивився на годинник і вжахнувся: сьогодні о третій годині він повинен передавати чергову кореспонденцію в агентство, години передач були суворо обмежені.
Вони одяглися і, зачинивши двері, вийшли на ганок. Патрік засунув ключ за наличник дверей в умовлене місце. Вони вийшли на просіку і поквапливо закрокували до платформи. До відходу поїзда залишалося п’ятнадцять хвилин. Посвітлішало. Крізь сіре імлисте небо часом проглядало сонце. Зовсім близько, за молодим підліском, прогуркотів поїзд і стих.
Раптом Роггльс зупинився посеред дороги і, ляснувши себе по лобі, згадав:
— Камін! Машенько, ми забули вимкнути електричний камін!
Кинувшись назад, він гукнув їй:
— Почекай мене, я зараз!
Машенька дивилася йому вслід, поки він не зник за поворотом дороги. Патрік біг у хорошому темпі, красивим, спортивним стилем, трохи закинувши голову назад, енергійно розмахуючи зігнутими в ліктях руками й високо підкидаючи коліна. Вона любувалася ним, вона любила його. Дуже любила. Більше вона зараз не хотіла думати ні про що.
Проти неї, злетівши з огорожі, присіла вівсянка, трохи більша за горобця, з жовтими грудьми і темно-бурим хвостом. Імлиста завіса ніби розірвалася надвоє, і гострий сонячний промінь пройшов по дорозі. Вівсянка підвела голову назустріч сонцю і щасливо дзвінко заспівала треллю. Боячись сполохати пташку, Машенька стояла не рухаючись. «Чи багато їй треба, сонячний промінь — І вона співає, — подумала Маша. — А мені? Ой, як багато мені треба!» — сказала вона вголос і злякала пташку.