В океані
- Автор: Панов Николай Николаевич
- Серия: Орли капітана Людова #2
- Год: 1958
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Т. Черторижська
- Жанр: Морские приключения
Электронная книга - «В океані». Краткое содержание книги:
Повість В океані веде читача в балтійське приморське містечко, в шведський і норвежський порти, біля яких лежить шлях експедиції радянських кораблів. Орли капітана Людова, діючи вже в післявоєнні роки, руйнують хитрий задум заокеанських диверсантів.
— Потім «Олав Трігвассон» віддав швартови і пішов назустріч крейсеру «Емден», — підхопив Андросов. — Звичайно, «Емден» знищив його своєю артилерією, але норвезькі моряки встигли серйозно пошкодити фашистський крейсер. Вони до останньої можливості вели вогонь.
— Вони до останньої можливості вели вогонь, — повторив норвежець. Він боровся з хвилюванням, його старечий рот скривився, волого заблищали очі з-під сивих брів. — Так, наші хлопці тримались добре.
Він попрямував було до крила містка, але знову обернувся до Сливіна.
— Пробачте, я трохи розхвилювався. На «Олаві Трігвассоні» загинув мій син Сігурд. Мій єдиний син Сігурд. Він був хорошим хлопцем… Так, він був хорошим, хоробрим хлопцем, — повторив лоцман, пильно вдивляючись у береговий рельєф.
І от він стоїть поряд з командиром експедиції — як раніше суворий, стриманий норвезький моряк.
— Фіфті дегріс! — говорить лоцман Олсен.
— П'ятдесят градусів, — перекладає Сливін…
Агєєв ходив, по палубі доку, з прикрістю розглядаючи пошкодження, заподіяні штормом.
— Так, потрібен чималий ремонт… Хвилі, мов ножем, зрізали кіпову планку там, де у воду збігають троси. Зірвало дерев'яну обшивку з бортів і понесло в море, — треба ставити нову. Розхитало дубовий поміст… Дуже попсувало буксирне хазяйство!
І то добре, що, вміло маневруючи, весь час міняючи хід, моряки «Прончищева» уникли обриву тросів… І непогано розвернулася боцманська команда на доку.
Головний боцман глянув на упорні бруси — дерев'яні стовбури, що добре прислужилися під час шторму, підпираючи докові башти… Ех, і металеві листи зірвані біля якірного ланцюга!.. Своїми силами тут не справишся, командир хоче викликати в Бергені заводську бригаду. Добре, що хоч люди всі вціліли.
Агєєв згадав, як уранці після шторму підійшов до нього Мосін. З широкого кирпатого обличчя з незвичайним виразом дивилися швидкі, завжди задерикуваті очі.
— Спасибі, товаришу мічман… Коли б ви мене за штани не вхопили, пішов би я, мабуть, Нептунові на вечерю.
Мосін сказав це з самолюбивою посмішкою, видно найбільше боявся, що мічман пригадає зараз його зухвальство, відплатить йому за все. І Сергій Микитович зрозумів настрій матроса.
— Що там говорити! Моряк ви, Мосін, добрий, авралили з душею. Тільки, знаєте, недарма наші помори кажуть: «На воді ноги рідкі».
— Ну, у вас, товаришу мічман, вони не рідкі, — сказав із захопленням Мосін. І Агєєв зрозумів, що назавжди завоював його дружбу. Був час перекуру. Вони стояли серед інших матросів. Сергій Микитович помітив, що матроси прислухаються до їхньої розмови.
— Море — сувора справа, з ним треба вміти дружити, — сказав Агєєв. Він сперся на бухту білого манільського троса, Мосін і інші матроси стояли навколо. Сергій Микитович вийняв кисет, роздав матросам тютюн, набив свою люлечку.
— Розповісти вам, як я до нього звикав? Я, друзі, з десяти років в океан виходити почав з нашими рибалками. Ще сам у човен залізти не міг, на зріст був малий — колодку підставляв до борту, або дорослі мені допомагали… Ловили ми тріску, норвезьких оселедців, морського звіра на крижинах били… Морс — рибальське поле… Одного разу вискочив я на крижину, а вона тріснула, не можу назад перескочити. Так татусь мій, силач, мене багром за комір підхопив і перетяг на головну крижину.
Агєєв розповідав, а сам раз у раз поглядав на палубу, що вже вкрилася подекуди білими й червонувато-жовтими плямами. Зовсім недавно вичистили й пофарбували її, і от знову вона стала янтарножовтою там, де вже проступила іржа на подряпаних тросами та якірними ланцюгами місцях. Подекуди вона стала білою від морської солі — сліди хвиль, що розгулялися по стапель-палубі.
— Незручно з такою палубою в порт приходити, — заклопотано сказав Агєєв Ромашкіну, що стояв поряд. — Доведеться прибираннячко влаштувати. Перекур закінчимо — свистіти всіх до великого прибирання!
— Єсть свистіти всіх до великого прибирання!
Ромашкін навіть засмутився тоді — ще відчувалася втома після безсонної ночі. І охочий же працювати головний боцман! Але, звичайно, мічман має рацію: не личить радянським кораблям входити в неохайному вигляді в іноземний порт.
А Сергій Микитович почував у ті хвилини новий приплив бадьорості, з особливим завзяттям надів брезентові, жорсткі від морської солі рукавиці…
Давно, ще на гетеборзькому рейді, відбулась у них з Тетяною Петрівною розмова, яка так засмутила мічмана. А трохи згодом Тетяна Петрівна зустрілася з ним, наче нічого й не було, як завжди, привітна, як завжди, дружньо змахнула рукою, коли «Прончищев» дав хід, почав віддалятись од Гетеборга, тягнучи за собою док до норвезьких шхер…