Арістос
- Автор: Фаулз Джон Роберт
- Язык: украинский
- Переводчик: Віктор Мельник
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Арістос». Краткое содержание книги:
Книга «Арістос» – єдина в його доробку суто філософська праця.
76 Але якщо погодитись, що переважна більшість злочинців не відповідальна за свої злочини, котрі насправді викликані факторами, над якими у них немає контролю (генами, оточенням, браком освіти), то з ними вільно поводитись так, як ми поводимося з будь-якими іншими серйозно хворими особами. В генетиці ми досі безпомічні, але оточення та освіту контролювати можемо. А найпридатніша для встановлення такого контролю загальнолюдська освіта; її слід облаштувати так, щоб пом’якшити головну причину всієї злочинності — відчуття нерівності, яке робить безвідповідальність у суспільстві мало не відважним революційним жестом.
77 Профілактиці злочинності і належному поводженню зі злочинцями серйозно шкодить те, що ми розглядаємо «гріх» і «злочин» емоційно. Звичайно, перше — це спадщина християнства, друге — античного права. Обидва поняття добряче застаріли і вельми шкідливі.
78 Від них походить поширений міф: ніби за поганий вчинок можна розплатитись. В першому випадку — єпітимією і покаянням, в другому — прийняттям покарання. Каяття створює приємну мазохістську ілюзію, що людина — хоч на позір вона й погана — в основі своїй добра. Єпітимія (penance) і кара (punishment) (які етимогологічно походять з одного кореня), коли вони завершуються, виявляється, просто визначають справжню приналежність злочину, і дуже часто — в чому його вигода. Твердження «Я розплатився за свій будинок» і «Я розплатився за свій злочин», на жаль, подібні за своїм значенням.
79 Гріх огортає аурою недозволеності багато насолод. Іншими словами, він робить їх чарівнішими і гострішими, оскільки заборона чи відмова від будь-якої насолоди значно збільшує її здатність приносити задоволення — як фізично, так і психологічно. Найзапекліших в історії балакунів, які виступали проти «гріха», можна зарахувати до провідних підтримувачів його від протилежного. «Злочин» — у значенні вільної волі, яке право закріпило за цим словом, — просто юридичний відповідник релігійному терміну.
80 Це можна застосувати і до розгляду винності з позиції екзистенціаліста. Екзистенціаліст каже: мої добрі вчинки, так само, як і колишні мої погані вчинки — це я, і я не можу від них відмовитись; якщо я іґнорую, що вони були, то я боягуз, дитина; я можу їх тільки визнати. Виходячи з цього, деякі сучасні письменники стали стверджувати: умисно скоюючи злочин і умисно, без каяття, визнаючи, що я скоїв злочин, я можу найкраще продемонструвати власне існування як існування неповторного індивіда і своє неприйняття світу інших, тобто лицемірно організованого суспільства. Але це — романтичне збочення екзистенціалізму. Я доводжу, що існую, не позбавленими смислу рішеннями чи скоєнням умисних злочинів для того, щоб вони були «визнані» і відтак стали доказом «справжньості» і неповторності мого існування, тому що такими діями я не доводжу нічого, крім мого власного особливого відчуття неадекватності перед зовнішньою суспільною реальністю; проте я доводжу, що я існую, приймаючи своє минуле і свої погані вчинки як джерело сили для того, щоб мої майбутні вчинки чи мої позиції в цій реальності стали кращими.
81 Одне слово, екзистенціалізм твердить, що коли я чиню зло, то мушу з ним жити до кінця своїх днів, і що я можу жити з ним тільки прийнявши, що воно весь час присутнє в мені. Ніщо — ні каяття, ні покарання — не може його стерти, тому кожне вчинене мною нове зло — не повтор, не заміщення, а доповнення. Це ніби грифельна дошка, з якої ніщо не стирається — вона може стати тільки бруднішою.
82 Такий погляд на злочин важко переоцінити, бо він заохочує свободу волі; він дозволяє злочинцеві повірити, що той може вибирати, може по-новому сформувати і збалансувати своє життя, може спробувати бути господарем своєї долі. Разом з тією допомогою, яку може надати психіатрія, він дає злочинцеві, що виходить на волю, чудовий шанс ніколи не вернутись через тюремні ворота назад. Треба вигнати з в’язниць жахливих людожерів кримінального права і покаянної релігії; треба розглядати період відразу після звільнення так само, як ми розглядаємо аналогічний період після перебування в лікарні. Це період одужання, і жодному звільненому в’язневі не слід очікувати, що він одразу виявиться здатним до нормального життя в суспільстві. Він потребуватиме економічної і психологічної підтримки.
83 Будь-який чинний закон — це, зрештою, закон військового стану; справедливість же завжди вища, ніж закон.