Пригоди Шерлока Холмса. Том III

— Ну-бо, приятелю, — почав Стенлі Гопкінс, — хто ви такий і чого вам тут треба?

Юнак оговтався й намагався відповідати спокійно.

— Ви, напевно, детективи? — мовив він. — Гадаєте, що я маю стосунок до смерті капітана Пітера Кері? Запевняю вас, що я в ній не винен.

— Побачимо, — сказав Гопкінс. — Передусім як вас звуть?

— Джон Гоплі Неліґан.

Я побачив, як Холмс із Гопкінсом швидко перезирнулися.

— Що ви тут робите?

— Ви не викажете моєї таємниці?

— Звичайно, викажемо. Аякже!

— То яка рація мені говорити?

— Якщо ви не відповісте, вам буде непереливки на суді.

Юнак здригнувся.

— Добре, я розповім усе, — сказав він. — Чому б і ні? Просто мені стає гидко від думки про те, що отой давній скандал знову буде розголошено. Чи чули ви коли-небудь про Давсона й Неліґана?

З виразу Гопкінсового обличчя я зрозумів, що він ніколи про них не чув, але Холмс зацікавлено спитав:

— Ви маєте на увазі власників Західного банку? Вони збанкрутували на мільйон, розоривши половину корнвельських родин, і Неліґан зник.

— Саме так. Неліґан — мій батько.

Нарешті нам щось відкрилося, але все ж таки між банкіром-утікачем і капітаном Пітером Кері, пришпиленим до стіни власним гарпуном, пролягала величезна прірва. Ми всі прислухалися до розповіді юнака:

— Цей скандал зачепив лише батька. Давсон покинув справу раніше. Мені тоді було лише десять років, але я був достатньо дорослий, щоб відчути всю ту ганьбу й страх за батька. Всюди говорили, що він украв усі цінні папери й утік. То була неправда. Батько щиро вірив, що коли матиме час, то зможе все владнати і розрахуватися з усіма вкладниками. Він відплив до Норвегії на своїй невеличкій яхті саме напередодні наказу про його арешт. Я пам’ятаю ту останню ніч, коли він прощався з моєю матір’ю. Він залишив нам опис усіх цінних паперів, які взяв із собою, й заприсягся, що поверне собі чесне ім’я і що жоден з тих, хто довірив йому свої статки, не зазнає збитків. Відтоді ми не чули про батька ні слова. Він зник разом із яхтою. Ми з матір’ю були переконані, що й сам він, і всі його папери знайшли вічний спочинок на дні моря. Але в нас є один вірний друг з ділових кіл, який нещодавно дізнався, що деякі з цінних паперів, які мій батько забрав із собою, знову з’явились на лондонському ринку. Уявіть собі, які ми були приголомшені! Кілька місяців я дошукувався, звідки вони взялись, і нарешті, після тривалих невдач і важкої роботи, довідався, що продавав їх капітан Пітер Кері, хазяїн цієї хижі.