Чорна рада 1663 року. Передумови, результати, наслідки
- Автор: Горобец Виктор Николаевич
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Інститут історії України
- ISBN: 978-966-02-6884-5
- Жанр: История
Электронная книга - «Чорна рада 1663 року. Передумови, результати, наслідки». Краткое содержание книги:
Видання адресується науковцям, викладачам, студентам історичних факультетів, усім, хто цікавиться історією України.
А крім того, подібного роду передбачуваність обумовлювали й соціальні наслідки, а точніше — соціальні загрози від впровадження в життя ратифікованого в травні 1659 р. Варшавським сеймом Гадяцького договору. Адже, зважаючи на структуру землеволодіння, в разі реституції майнових прав коронної шляхти і магнатів в козацькій Україні саме лівобережне козацтво і лівобережна старшина, які володіли землею чи не винятково на праві козацької займанщини, найбільше постраждали б від цього і матеріально, і соціально.
Черговий же крок на шляху дезінтеграції Правобережжя та Лівобережжя було зроблено вже урядом Юрія Хмельницького в часи укладення наприкінці жовтня 1660 р. Чуднівського договору з Річчю Посполитою, а особливо під час його незугарної форми реалізації, коли постраждалими виявилися тисячі лівобережних козаків, котрі під командою наказного гетьмана Тимофія Цицюри перебували в таборі воєводи В. Б. Шереметєва і котрі в момент переходу в табір коронних гетьманів були або захоплені в ясир союзниками поляків кримськими татарами, або ж обернуті в підданство колишніми своїми панами — коронними шляхтичами.
Отож, зважаючи на такі передумови, а також фактор військової присутності Російської держави в Києві та на Лівобережжі, «Чорна рада» — як підтвердження територіального поділу Війська Запорозького — була якщо не неминучою, то, принаймні, цілком очікуваною подією. Відтак «Чорна рада» не започатковувала собою і навіть не провокувала територіальну дезінтеграцію, а стала результатом попередніх дезінтеграційних процесів і явищ, що латентне були присутніми в українському політичному житті принаймні з кінця 1650-х років.
У сприйнятті Ніжинської ради 1663 р. важливу роль відіграє фактор присутності на ній значної кількості російських військ, що не міг не вплинути на перебіг гетьманського обрання. Утім і цей аспект не став новацією у взаєминах Війська Запорозького з царською династією Романових. Адже вже восени 1659 р., під час проведення Переяславської ради, на якій було легітимізовано владні повноваження Юрія Хмельницького, запорокую застереження царських інтересів стала присутність у Переяславі значних відділів царських військ під командою офіційного представника Олексія Михайловича на раді боярина князя О. М. Трубецького.
До слова, й обрання Москвою Ніжина як місця проведення гетьманської елекції також лише продовжило традицію, започатковану князем Трубецьким восени 1659 р., коли він навідріз відмовився від запропонованого керівництвом Війська Запорозького Трахтемирова, а наполіг на тому, аби рада відбулась обов'язково в Переяславі.
Ще одне питання принципової ваги фокусується навколо проблеми наслідків ніжинських подій 1663 р. — чи стала «Чорна рада» початком соціальної революції в лівобережній частині Гетьманату і наскільки новообраний реґіментар був готовим виконувати роздані в ході боротьби за булаву обіцянки й аванси?
Вичерпну відповідь на них можна дати лише детально проаналізувавши практичні дії Брюховецького, причому, не лише в наступні по обранню на реґіментарство місяці, а й роки його загалом нетривалого гетьманування. Але навіть побіжний погляд на перші кроки лівобережного гетьмана переконує в тому, що не такий уже простий був цей Іван Брюховецький. Й ініційований ним конфлікт з учорашнім своїм союзником і поручителем перед царською владою єпископом Мефодієм, і кроки, скеровані на зміцнення гетьманської влади, виведення її з-під впливу охлократичних настроїв уособлених запорозьким товариством, яке власне на своїх плечах принесло Брюховецького до гетьманства, і намагання вести свою гру з Москвою, що зовсім не була скерована на беззастережну передачу Лівобережжя під владу царя або ж обміну гетьманських повноважень на якісь особисті вигоди (гру, можливо, дещо примітивно-лукаву, але водночас не позбавлену своєї логіки та бажання реалізовувати власний план) тощо якраз і засвідчують неабиякий талант першого лівобережного козацького гетьмана — якщо не як політика, націленого на реалізацію важливих стратегічних завдань, то хоч би вправного тактика, спроможного віднаходити перспективні рішення в найбільш невигідних умовах.