Високий Мисливець
- Автор: Фріч Альберто Войтєх
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Олег Микитенко
- Жанр: Вестерны
Электронная книга - «Високий Мисливець». Краткое содержание книги:
Головний герой повісті — справедливий і хоробрий мисливець Караї Пуку, щирий друг індіанців, що борються проти пригноблювачів. В основу повісті покладено пригоди, які пережив сам автор.
— Ятада Альберто, — вождь завжди звертався до мисливця «батько», коли той лікував його, — як по-твоєму, чи зможу я їздити верхи на коні? Коли ти дозволиш мені напасти на Мальгейроса?
— Зараз про це й мови не може бути. Ти туди не доберешся. А якщо поїдеш, з півдороги тебе припровадять на кладовище в Орлиних Горах.
— Ти не знаєш, до якого суворого життя звик індіанець, яка в нього воля. Біль і втома для нього ніщо.
— Так було раніше, за старих часів. Ви жили самі на своїй землі і знали ліки проти недуг цієї землі. Тоді хвороби не мали сили над вашими тілами. Та ви перейняли деякі звички білих людей, звички, які шкідливі для вашого краю. Я знаю, що ти боронився проти них, але з часом деякі перейняв і сам. Хіба ти не зневажив лук і стріли? Не заховав списа? Хіба ти не стріляєш з карабіна? Не користуєшся протимоскітною сіткою з тонкого полотна? Не носиш одягу з привезеного здалеку краму? Подумай тільки, як відрізняється твоє теперішнє життя від життя замолоду. І яким зовсім іншим, не схожим на твоє, було життя твоїх предків. А життя твоїх дітей буде теж іншим. Тим часом разом із звичками білих людей прийшли і їхні хвороби. Проти них не вміють боротися ані ваші чарівники, ані старі жінки, які знають безліч цілющих рослин. Та й самі білі люди неспроможні протидіяти деяким недугам.
— А мою недугу можуть здолати білі люди?
— Я узнав тебе надто пізно, Наувільйо. Ти довго не довіряв мені. Якби ми зустрілися, коли недуга тільки починала уражати твоє тіло, я хоч і не вилікував би її, але дістав би ліки, які могли б послабити її. Тепер я вже не здолаю хвороби, і лікую тебе тільки, щоб зменшити твої страждання.
— Я зневажаю біль. Я ніколи не скаржився. Ти не чув мого стогону, навіть коли відрізав шматки м'яса. Скільки ж мені лишилося жити?
— Якщо постійно промиватимеш рани, можеш прожити ще кілька років. А якщо занедбаєш їх, хвороба отруїть твою кров і не мине й тижня, як вона здолає тебе. У воєнному поході не буде коли морочитися з виразками.
Тому я й хочу, щоб ти зачекав, доки загояться хоч найбільші. Тим часом ти краще харчуватимешся і наберешся сили.
— Моєму народові потрібна моя готова, а не сила.
— Але тобі потрібна сила, щоб утриматись у сідлі.
Вождь змінив неприємну тему розмови.
— Воли, яких ти пригнав, — твої чи Байджокігі?
— Вони твої. Хіба ти не звернув уваги на їхні тавра? На одному — твоє тавро, а на другому — твоєї онучки Обілеки.
— Де ж ви їх знайшли?!
— По дорозі сюди. Я об'їжджав високу траву, щоб не здибатися з пораненими списоносцями з Ріу Гранді. Ми домовилися з Байджокігі зустрітись біля болота. І саме там я наткнувся на стадо ситих волів. Мальгейрос наказав загнати їх у буйні трави поблизу річки, щоб вони вигулялись там. Я помітив серед них чимало худоби з тавром твого племені. Мальгейрос був такий упевнений у своїй перемозі, що по вважав за потрібне навіть перетаврувати худобу, коли пускав її пастися на твоїх землях. Навіть не стеріг її! Після прочуханки, яку він дістав від твоїх людей, — на непорушному обличчі індіанця можна було прочитати радість і подив, що мисливець усе ще вважає мешканців Шуваради за «його людей», — у цей край ніхто довго не наважиться ступити, і ти можеш коли завгодно пригнати ту худобу. Це сита свійська худоба. Побачивши це стадо, ми з Байджокігі вирішили зайняти двох волів на той випадок, якщо ти захочеш почастувати гостей, коли в Наліке буде свято Плеяд.
— У Наліке поля необроблені, позаростали бур'яном — яке тут може бути свято?
— Але твій народ має великі плантації у Шувараді. Худоба не столочила їх. І весь урожай люди везуть сюди. Тільки м'яса у них поки що мало. Але вони згодом приженуть від болота худобу, яку покрав у них Мальгейрос. Гадаю, ти позичиш їм на якийсь час биків. Сюди зійдеться увесь твій народ. Я приїхав, щоб порадитися з тобою і зробити тобі пропозицію: уночі люди справлятимуть свято обжинків — співатимуть і танцюватимуть, а вдень хай попрацюють — полагодять загорожі.
— Загорожі? Полагодити? Але навіщо?
— Один парагваєць хоче винайняти твої загорожі, щоб загнати в них дике стадо. За це Наліке дістане кожну четверту голову того стада. Ще дві четвертини поділять між собою ті, хто допомагатиме під час ловів. Поміркуй, а я тим часом огляну пораненого Апакама, а коли повернуся, скажеш, що ти надумав.