Урфін Джюс і його дерев'яні солдати
- Автор: Волков Александр Мелентьевич
- Серия: Чарівник Смарагдового міста #2
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Фелікс Ксензенко
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Урфін Джюс і його дерев'яні солдати». Краткое содержание книги:
— Присягаюся іклами дракона! — вигукнув у захваті моряк. — Тепер я вірю Еллі, котра розповідала мені, що Смарагдове місто — найкрасивіше в світі!
Залізний Дроворуб і його друзі пройшли прохолодними вулицями, де раділи жителі, і вийшли на площу перед палацом, де вже били іскристі фонтани.
Рів, що оточував палац, був, як і раніше, наповнений водою, а міст було піднято. І, як у минулі часи, на мурі стояв Дін Гіор і розчісував золотим гребінцем свою розкішну бороду.
— Діне Поре! — закричав Лестар. — Відчини браму!
Ані звуку. Дін Гіор самозакохано вдивлявся у дзеркальце й любовно розправляв пасма бороди.
— Діне Поре! — закричали-присутні, а Залізний Дроворуб щосили загупав топорищем по перилах огорожі.
Та Дін Гіор нічого не чув. Приваблена шумом, із вікна випурхнула Кагги-Карр і гукнула на вухо фельдмаршалу:
— Отямся! Там унизу друзі!
Отямившись, Дін Гіор поглянув униз.
— А, це ви, — сказав він. — Я, здається, трохи замислився.
Тепер, коли армія Джюса була розбита і Смарагдовому місту більше не загрожувала небезпека, Довгобородий Солдат знову, як і раніше, став неуважним диваком.
Міст опустився, Брама розчинилася, і Залізний Дроворуб та його супутники увійшли до тронної зали палацу, де колись Гудвін, Великий і Жахливий, з'явився перед ними у вигляді багаторукого і багатоокого чудовиська.
Тепер на троні поважно сидів Страшило, біля нього стояла Еллі у срібних черевичках і золотій шапці, лежали Сміливий Лев і Тотошко у золотих ошийниках, на спинці трону сиділа Кагги-Карр. Уздовж стін, усміхаючись і перешіптуючись, юрмились придворні — ті, котрі не пішли прислужувати Урфіну Джюсу.
Вони тепер страшенно цим пишалися і виставляли напоказ свою відданість Страшилові Мудрому, чекаючи за це винагороди.
Страшило зійшов з трону і ступив п'ять кроків назустріч гостям, що придворними було оцінено як знак великої ласки з його боку.
А потім до зали внесли столи, заставлені всілякими смачними наїдками й напитками. Розпочався бенкет, веселий і радісний, і тривав він до самого вечора.
Жителі ходили святково вбрані, і часи панування Урфіна Джюса здавалися їм лихим сном.
Через кілька днів відбувся суд над Урфіном Джюсом. Жителі Смарагдової країни пропонували послати його в рудники.
— Друзі, — сказав Чарлі Блек, — а чи не краще залишити цю людину на самоті з собою?
— Слушно, — сказала Еллі, — це буде для нього найтяжчим покаранням, нехай поживе серед тих людей, яких хотів собі підкорити, нехай усе нагадує йому про його жахливі наміри і вчинки.
— Ти це здорово сказала, Еллі! — вигукнув Страшило. — І я з тобою згоден!
— І я, — сказав Залізний Дроворуб.
— І я, — сказав Сміливий Лев.
— І я, — додав Тотошко.
Кагги-Карр хотіла щось заперечити, та цієї хвилини жителі Смарагдової країни так гучно закричали «Ура! Хай живе Еллі та її друзі!», що їй довелося промовчати.
А Урфін Джюс, звільнений з-під варти, пішов куди очі бачать, супроводжуваний свистом й улюлюканням городян та фермерів.
Тепер треба було вирішити, що робити з дерев'яними солдатами й поліцейськими Урфіна Джюса.
— Спалити їх! — гукнула Кагги-Карр.
Страшило приклав пальця до лоба і попрохав не заважати йому думати. Запала глибока тиша.
Після довгих роздумів Страшило Мудрий сказав:
— Палити їх ми не будемо. Це не по-господарськи. Треба зробити із дуболомів сумлінних працівників на загальну користь. А справ у нашій країні багато. Якщо дуболоми — дерев'яні, то вони найбільше розуміються на деревині. Тож нехай вони будуть садівниками й лісниками! Вони найкраще від усіх доглядатимуть за деревами. Добре було б ще й вставити кожному з них мозок, та, на жаль, у них не порожнисті голови.
Страшило виголосив довгу промову і в душі був нею дуже задоволений.
Промову було вислухано з величезною увагою.
Залізний Дроворуб мовив:
— Треба поставити дерев'яним солдатам нові добрі серця.
— Але ж у них зовсім немає сердець, — заперечив Страшило.
— Тоді я не знаю, як з ними бути, — засмутився Дроворуб.
Страшило знову попрохав час на роздуми. Цього разу він думав понад годину і так напружено, що голова його наїжачилася голками та шпильками. Натовп жителів дивився на правителя з благоговійним жахом.
Нарешті Страшило ударив себе по лобі.
— Я придумав! — вигукнув він, і площа радісно охнула. — Оскільки у дерев'яних солдатів немає ні мозку, ні серця, то вся заковика тут в обличчях. Урфін Джюс недарма вирізьблював їм такі страхітливі пики. Варто їм зробити веселі, усміхнені обличчя, і вони поводитимуться зовсім інакше.