Малий апокаліпсис

Філософа трохи віднесло у бік столу.

— Братику, почекай. Підемо разом. Увесь день я думав про тебе.

— Перепрошую, — втрутився доктор Гонсьорек, підтримуючи Едварда. — Це ви лідер опозиції? Я читав про вас у газетах.

— То оцей остолоп. Мій брат-близнюк. Я в урядовому таборі, гер доктор. Завтра, як протверезіємо, зустрінемося за одним столом.

— Я волів би не говорити нині про справи.

— Чому, любий докторе? В моїх жилах тече німецька кров.

— А в моїх польська.

Рисьо розмахнувся й кинув у глибину залу порожню пляшку з-під вина. Ми чекали, що пляшка з дзенькотом розлетиться, вдарившись об мармур, а вона як у воду впала.

— Ви, гівнюки, забагато маєте нашої крові, а замало нашого сумління. Розступіться, я виходжу!

Але не виходив. Тяжко припав до мармурової колони і тер зрошене потом чоло.

— Ми, німці пережили великий історичний шок, — сумовито озвався доктор Гонсьорек. — Тож я репрезентую інших, а саме нових німців. Ми вже ніколи не вдамося до насильства.

Філософ Шмідт хотів затанцювати тропака, проте мусив відмовитися від наміру.

— Тирипири, — сказав він, упавши на одне коліно. — Наш кордон тягнеться передмістями вашої столиці. Йосиф Віссаріонович повісив нам на шию незлі жорна. Рисю, що я кажу! Братику, пильнуй за мною. Адже я єдиний тут репрезентую державну точку зору. Завтра маю лекції, ні, засідання комісії, а тут розгул реакції. Торговиця, попереодягувана в артистичні пелерини, грошороби, підвішені не до тих клямок, що треба. Споїли мене, лайдаки. На коліна, голото! І ти, німче з великою грошвою! Тут наша національна базиліка, п’ястівський храм, цоколь Святовита! Варта, до мене! Товариші і товаришки!

— Рисю, він буде роздягатися, — мовив я з жахом.

— Я б йому допоміг, але він не роздягнеться. У нього пісюн завбільшки з нігтик. Мама навіть замовляла службу Божу, але не допомогло.

З-поміж танцюючих пар виділився полковник-кухмістер, командуючий евакуацією. Понуро йшов до нас із розстебнутими штанами і розхристаним фартухом.

— Що тут діється? — грізно запитав він. — А де Госька? Хто з вас украв мені дівчину? Може, цей жевжик в окулярах?

— Це товариш німець. А ви станьте струнко. Перед вами я — член ревізійної комісії.

— Я всіх вас порозганяю… Розбусурманилися, розперезалися, тільки й можуть, що жлуктити дармову горілку і сальцесони тсрасти. Ану танцювати! Бери німця під пахви і галсуй, бо тім’я розвалю! — зненацька він вихопив з-під сорочки великий, облізлий наган, певно, якусь дорогу пам’ятку з давніх часів. — Ну, всі до танцю! Ей да ухнєм!

— Хто, я?

— Так, ти, члене голландський!

Кухмістер брутально пхнув Едварда, і той слухняно обійняв доктора Гонсьорека. Почали дриґатися на місці, бо мелодія танго і їх підхопила.

— Пане полковнику, — сказав я довірливо. — Отам у кутку, здається, пані Гося. Якийсь типчик щось при ній майструє.

— О, курка мама! — ринув у морок ошалілий полковник.

Криваво блиснуло, розлігся постріл, хтось кинувся втікати поперек залу із хвостом осетра в руках.