Коли сонце було богом

Перед цією пірамідою й донині стоїть величезний сфінкс, витесаний з монолітної кам’яної брили в період панування одного з наступників Хеопса. Постать лева з людським обличчям, що лежить сповнений таємничої задуми, мала символізувати необмежену могутність єгипетських володарів. Статуя справляє глибоке враження вже хоча б своїми розмірами: заввишки вона 20 метрів, а завдовжки — 73.

Піраміди стоять посеред голої пустелі й мають тепер дуже сумний вигляд. Гладеньких вапнякових або гранітових плит, якими облицьовано піраміди, здебільшого вже немає — їх позривали на будівельний матеріал, а ті, що лишилися, посіріли, піщані бурі зробили їх шорсткими, нерівними.

Не те було за їхньої молодості. Перенесімося в ті далекі часи, й ми побачимо їх в іншому оточенні. Біля кожної піраміди, огородженої прикрашеним муром, стояв звичайно гарний храм з колонами й портиком; тут жерці правили службу по мертвому фараонові й дбали про його «щоденні потреби», ставлячи перед статуєю посуд з наїдками та напоями.

Придворні сановники вважали за найбільшу для себе шану здобути право на посмертний спочинок біля самої піраміди. Ось чому піраміди були оточені великими кладовищами з розкішними гробницями.

Зовні піраміди часто-густо були оздоблені барельєфами та мозаїкою. Під час великих свят навколо них з’являвся ліс прапорів. З напису на могильному склепі цариці Уебтен відомо, що верхівка її піраміди була позолочена; вдень вона сяяла на сонці, уночі — в місячному промінні, і цей золотавий відблиск показував, можливо, дорогу мандрівникам, як кораблям у морі — маяк.

Дослідники замислились: як руками можна було і скласти стільки каменю в бездоганно правильну піраміду, припасувати тисячі плит так щільно, що між ними не проходило навіть лезо ножа?

На щастя, в історичних джерелах, в ієрогліфічних написах збереглися певні свідчення, що дають можливість приблизно відновити перебіг усього будівництва. Кам’яні блоки з найближчих каменярень перевозили Нілом, а потім на полозах тягнули по штучно зробленому похилому насипу, який, що далі росла будівля, підвищували й подовжували. Щоб тертя було менше, дорогу поливали водою, і сани легко сковзали по грязі. Каменярі ставили брили так, що до самого останнього часу, коли вже треба було з’єднувати блоки, там лишався вузький поміст, і на нього, висячи над прірвою, можна було спертися ногами.

Це була надзвичайно тяжка праця, і вона забрала безліч людських жертв. Сила-силенна робітників працювала під батогами наглядачів і вбивчим сонцем пустелі, щоб задовольнити примху однієї людини — володаря Верхнього й Нижнього Єгипту.