Артур і мініпути

Скоцюрбившись у темряві коридору, Артур з друзями з цікавістю оглядають нічний заклад.

— Ой, я більше не можу ховатися, — скаржиться Артур, намагаючись поворушити занімілою ногою.

— Рвешся до світла? — єхидно запитує Селенія. Повернувши голову, вона кивком показує на загін осматів, що саме ввалились у двері — навпроти.

— Рвусь, але, мабуть, доведеться трохи зачекати, — усміхається Артур.

Нарешті ще з одних дверей, певно, службових, з'являється їхній знайомий кльовочувак. За ним іще один — вищий на зріст, ширший у плечах та із ще страшнішою зачіскою. Хоча, по правді, ту копицю кісок зачіскою назвати важко. Але вираз обличчя і поведінка високого засвідчують, що він — начальник знайомого кльовочувака.

— Аж ось ви де! — вигукує кльовочувак, розгледівши в темряві три скоцюрблені постаті. — Можна виходити!

Занімілі кінцівки не слухаються Артура — він робить кілька кроків, як носатий Піноккіо на своїх прямих ногах, і, не втримавшись, падає. Позаду лунає єхидний сміх принцеси. Але й вона падає поруч. І ніхто вже й не дивується, коли Барахлюш теж опиняється на підлозі.

Отож потерпілі сидять на підлозі, розтираючи руки-ноги, а над ними, похитуючись, стоїть знайомий кльовочувак. Він устиг, певно, випити чогось міцнішого, аніж вода із потічка, і тепер йому все подобається.

— Оце їх скрізь розшукують осмати? — із сумнівом запитує начальник.

— Ага! А хіба що? — дивується чувак.

— Та якісь вони не дуже… — задумливо промовляє кльовочувак-начальник, уважно розглядаючи усіх трьох. — Але хай буде — я сам з ними розберуся. А ти тусуй звідси! Завтра на роботу!

Знайомий кльовочувак, похитуючись, залишає клуб.

Наші мандрівники підводяться з підлоги і струшують з себе пил. Як тільки підлеглий кльовочувак виходить, начальник його стає зовсім іншою людиною. На його устах виграє привітна усмішка, що їй позаздрив би й рекламний агент.

— Друзі мої! — вигукує він і розкриває обійми назустріч розгубленим мандрівникам, демонструючи два ряди бездоганних зубів. — Ласкаво просимо в ЯМА-БАР-КЛУБ!

Мандрівники та їхній новий покровитель сідають за столик. До них одразу підлітає рахітичного вигляду комарик — він несе в лапках чотири склянки.

— Усім — Вогняного Джека! — командує начальник, щоденний гість клубу.

— О так! Так! — нетерпляче вигукує Барахлюш.

Вогняний Джек — традиційний напій мініпутів, але дітям його не наливають, бо він доволі міцний, і Барахлюш поспішає скористатися ситуацією, щоб нарешті його скуштувати.

Комар по черзі опускає у склянки клієнтів свій хоботок. З нього виривається струмінь пінистої червоної рідини і, вдарившись об дно склянки, починає булькати, а потім загорається. Начальник здуває полум'я, як звичайно здувають піну з кухля пива.

— Хай вічно живуть сім континентів! — проголошує кльовочувак-начальник, піднімаючи склянку і закликаючи своїх гостей підтримати тост.