Основи кримінально-правової кваліфікації
- Автор: Навроцький В’ячеслав Олександрович
- Язык: украинский
- Жанр: право
Электронная книга - «Основи кримінально-правової кваліфікації». Краткое содержание книги:
Для науковців, студентів юридичних вищих закладів освіти, юристів-практиків.
Конституція України закріпила загальноправовий принцип non bis in idem, передбачивши в ч. 1 ст. 61, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. В теорії кримінального права це положення часто поширюють лише на випадки, коли громадянин держави вчинив злочин за кордоном, поніс там покарання і знову опинився в Україні. Його не можна знову притягати до відповідальності, хоча б і здавалося, що перенесене ним покарання надто м'яке і не відповідає вітчизняним законам[25]. Такий підхід, як видається, надто звужує кримінально-правове значення цього конституційного положення, оскільки воно стосується і кваліфікації діяння. Його важливість визначає віднесення відповідних положень до принципів кримінально-правової кваліфікації.
Стосовно кваліфікації цей принцип означає:
1) посягання не може кваліфікуватися за нормою Особливої частини кримінального законодавства, якщо інша норма з числа інкримінованих ж особі, повністю охоплює скоєне;
2) діяння, яке отримало правову оцінку як адміністративний проступок, не може одночасно виступати як ознака злочину
На вказаному принципі базується ряд правил кваліфікації злочинів. Одне із них передбачає, що при конкуренції загальної і спеціальної норми скоєне кваліфікується за спеціальною нормою. З цього випливає, що не можуть бути одночасно стосовно одного й того ж посягання застосовані загальна, і спеціальна норми.
Ще одне правило, яке випливає із вказаного принципу кваліфікації злочинів, полягає в тому, що при конкуренції частини і цілого, скоєне кваліфікується за статтею, яка встановлює відповідальність за все скоєне, не може мати місце сукупність статей, які передбачають частину і ціле. Наприклад, заподіяння в ході розбійного нападу тілесних ушкоджень повністю охоплюється відповідними частинами ст. 187 КК й кваліфікації за ст.ст. 121, 122, ч. 2 ст. 125 КК не потребує. Тобто, окремі злочини, які утворюють так званий складений злочин (врахована законодавцем сукупність злочинів, коли в межах однієї статті Особливої частини об'єднані посягання, кожне з яких становить собою окремий злочин) самостійній кваліфікації не підлягають.
Принцип недопустимості подвійного інкримінування передбачає, що при помилці в фактичних обставинах справи скоєне не може бути кваліфіковане за сукупністю норм, які передбачають відповідальність за фактично заподіяну шкоду і посягання, на вчинення якого був спрямований умисел винного. Таке рішення означає штучне конструювання сукупності злочинів там, де фактично вчинене лише одне посягання.
Нарешті, розглядуваний принцип кваліфікації лежить в основі правила, згідно якого посягання, яке передбачене самостійною кримінально-правовою нормою і яке виступає способом, наслідком або іншою ознакою іншого злочину (основного), повністю охоплюється нормою про цей злочин, якщо він менш небезпечний, ніж основний злочин. В зв'язку з цим виникає проблема визначити, які ж злочини поглинаються (включаються) в інші посягання, чи, точніше, які статті Особливої частини охоплюють собою діяння, одночасно передбачені іншими самостійними статтями КК. Звичайно при цьому виходять з порівняння санкцій статей Особливої частини. Започаткував такий підхід Пленум Верховного Суду колишнього СРСР, який в постанові від 3 липня 1963 р. № 7 "Про судову практику по застосуванню законодавства в справах про відповідальність за посягання на життя, здоров'я і гідність працівників міліції і народних дружинників" не лише дав роз'яснення відповідно з яким складом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 1881 КК, охоплюються легке та середньої тяжкості тілесне ушкодження, а й пояснив мотиви такого тлумачення — те, що за тілесні ушкодження цих видів закон передбачає менш тяжке покарання, ніж за опір працівнику міліції, поєднаний із застосуванням насильства [320]548).
З цих же засад в цілому виходить і Верховний Суд України. Існують численні роз'яснення його Пленуму, є багата опублікована практика з цього приводу.
Ще один аспект проблеми недопустимості подвійного інкримінування пов'язаний із врахуванням при кваліфікації діянь, які є частиною адміністративного проступку чи іншого правопорушення і вже отримали відповідну правову оцінку. З принципу недопустимості подвійного інкримінування випливає, що коли певні діяння вже враховані як ознака іншого правопорушення, то вони одночасно не повинні враховуватися як ознака злочину [284; 291, c. 434-436; 397] 552).
Адже їх правові наслідки погашені фактом накладення адміністративного стягнення.. Подвійне врахування одних і тих же дій як складових і адміністративного проступку, за який вже накладене стягнення, і злочину означає, що за одні і ті ж дії особа двічі несе юридичну відповідальність. Причому тут немає кумуляції правопорушень різних видів — коли однією дією вчиняється, наприклад, злочин і цивільний делікт, а є одне правопорушення, яке складається з кількох діянь.
25
Игнатов А.Н. Введение в изучение уголовного права. Уголовный закон. // Уголовное право. Общая часть. Курс лекций. — М.: Издат. группа ИНФРА.М. НОРМА, 1996. — С.13.